Батлер мало не застогнав. Може, пересічним людям і важко дістати ложу в театрі, але Артеміс просто зателефонував своєму другу-мільярдеру Джованні Зіто. Сицилієць залюбки віддав йому свою власну ложу в обмін на два ящики найкращого бордо. І не дивно, якщо врахувати, що Артеміс нещодавно інвестував у дослідження Зіто щодо очистки води понад десять мільйонів євро.
«Сицилієць п’є бордо? — посміхнувся в телефон Артеміс. — Ви маєте відчувати сором!»
— Спрямуй годинника на сцену, — наказав Артеміс, перервавши Батлерові думки. — Шанси, що на демоні не буде срібла, навіть удалині від кратера, невеликі, але коли таке станеться, я хочу мати запис, аби підтвердити перед Фоулі правильність моєї теорії. Якщо ми не матимемо переконливих доказів, ельфійська Рада ніколи нічого не зробить.
Батлер переконався, що детекторний кристал годинника, який виконував роль ще й об’єктива камери, був спрямований на сцену під потрібним кутом.
— Камера готова, але, якщо ви не проти, я не буду піддаватися музиці. Дуже зайнятий вашою безпекою.
Театр Белліні — жах будь-якого охоронця. Безліч входів і виходів, понад тисячу крутих хлопців, яких ніхто не обшукував, сотні золотих арок, за якими може сховатися снайпер, неймовірна кількість ніш, закутків і коридорів, яких, може, і на плані театру не було. Втім, Батлер був переконаний, що зробив усе можливе, аби захистити Артеміса.
Звісно, було дещо, від чого захистити не можна, як згодом дізнався Батлер. Дещо невидиме.
Тихенько задзижчав телефон Артеміса. Як правило, хлопцеві не подобалося, коли люди не вимикали телефони під час вистави, але цей був особливий, його він завжди тримав увімкненим. Ельфійський комунікатор, якого йому дала Холлі Шорт, трохи модифікований самим Артемісом.
Телефон був завбільшки з монету в два євро і такої ж форми, по центру в нього пульсував червоний кристал — ельфійський омнісенсор, що підключався до будь-якої комунікаційної системи, включаючи тіло людини. Хлопець замаскував телефон під великий перстень і носив його на середньому пальці. Артеміс повернув перстень, і телефон опинився у нього на долоні, зігнув середні пальці, а мізинець і великий палець, навпаки, розчепірив. Сенсор розшифрує вібрації в мізинці і передасть їх до голосового модуля.
А кістки руки допоможуть передати голос того, хто телефонує, в кінчик великого пальця.
Ну просто маленький хлопчик, що розмовляє по уявному телефону!
— Холлі? — сказав він.
Кілька секунд він слухав, а тоді розкрив долоню, і телефон знову перетворився на перстень.
Хлопець перевів погляд на Батлера.
— Не витягуй зброї, — наказав він.
І ці слова, звісно, змусили охоронця потягнутися до «зігзауера».
— Усе гаразд, — заспокоїв його Артеміс. — У нас гість. Друг.
Батлерова рука опустилася. Він знав, хто це.
За оксамитовим сидінням хлопця матеріалізувалася Холлі Шорт. Вона притягнула коліна до підборіддя, гострі вуха закривав чорний шолом. Вона перестроїлася на видимий спектр, і візор розпався на секції і відсунувся на шолом. Її поява серед людей лишилася непоміченою завдяки театральній темряві.
— Доброго дня, Хлопці Бруду, — посміхнулася вона. Її очі загадково чи, точніше, по-ельфійськи спалахнули.
— Дякую, що попередила, — саркастично сказав Батлер. — Не схотіла нікого лякати. Без захисту?
Зазвичай, коли ельфи користувалися захистом, було помітне лише легеньке мерехтіння, схоже на ранішній серпанок. Ніхто б і не помітив, як з’явилася Холлі.
Холлі похлопала по своєму плечу:
— Нова форма. Зроблена цілком з розумних пластин. Вібрує разом зі мною.
Артеміс роздивився одну з пластин і помітив у тканині мікроволокна.
— Робота Фоулі? Спеціально для Восьмої Секції.
Холлі не змогла приховати подиву. Вона жартома вдарила хлопця по плечу.
— Звідки ти знаєш про Восьму Секцію? Хіба нам уже й секретів не можна мати?
— Нехай Фоулі за мною не стежить, — сказав Артеміс. — Якщо йому можна, то і мені можна. Гадаю, слід привітати тебе з новою роботою. І Фоулі також. — Він кивнув на мініатюрну лінзу над правим оком Холлі. — Він нас зараз дивиться?
— Ні. Намагається зрозуміти, звідки ти знаєш те, чого він не знає. Хоча записує.
— Здається, ти хочеш поговорити про демонів.
— Можливо.
Між ними встав Батлер, щоб попередити неминучу сварку.
— Чи не хочете ви по-справжньому привітатися, доки справа не дійшла до переговорів?