— Він хоче, аби я перетворила демона на пару?
— Сул цього не казав, але саме цього він хоче.
Холлі зневажала Сула все більше і більше, з кожним биттям серця.
— Він не може мені такого наказати! Вбивство ельфа суперечить усім законам у Книзі. Я цього не зроблю.
— Сулу відомо, що офіційно наказати тобі вжити рішучих заходів до ельфа він не може. Але він віддає неофіційні рекомендації. Такі, що можуть мати неабиякий вплив на твою кар’єру. Це дуже ризиковано, Холлі. Найгірше, якщо ситуація вийде з-під контролю.
Артеміс озвучив те, що крутилося в голові у кожного.
— Цього не станеться. Це не спонтанна дія якогось там авантюриста. Ми маємо справу з організованою групою. Вони знають, що їм потрібно. Ці люди були в Барселоні, а тепер вони тут. Вони хочуть спіймати саме демона, і, якщо це не військові, я можу побитися об заклад, що в планах у них — оприлюднення дивної істоти за великі гроші. Це ж більша сенсація, ніж Лохнеське чудовисько, Бігфут або снігова людина вкупі.
Фоулі зітхнув.
— Ну ти і вляпалася, Холлі. Найкраще для тебе, якщо отримаєш зараз якесь серйозне, але не смертельне поранення, яке б вивело тебе із гри.
Холлі пригадала слова свого наставника.
«Справа не в тому, що краще для нас, — якось сказав їй Джуліус Рут. — Справа в тому, що краще для Народу».
— Іноді ми маємо дбати не лише про себе, Фоулі. Я впораюся. Допомогу ж я маю, еге ж?
— Так, — підтвердив кентавр. — Це не вперше, коли нам доводиться рятувати ельфійський світ.
Від упевненого тону Фоулі відлягло від серця, навіть якщо він був за сотні миль під землею.
їх перервав Артеміс.
— Обміняєтесь згадками про старі бойові часи пізніше. Ми не можемо пропустити ані слова із того, про що говорять ці люди. Якщо нам удасться зрозуміти все іще до того, як вони дістануться до місця призначення, матимемо неабияку перевагу.
Артеміс мав рацію. Зараз не час для почуттів. Холлі запустила швидку перевірку програм шолому і націлила візор на людей унизу.
— Бачиш, Фоулі? — запитала вона.
— Чітко, немов у кришталевій кулі. Я розповідав про мої нові газові монітори?
У навушниках голосно зітхнув Артеміс.
— Так, розповідав. А тепер помовчи, кентавре. Ми проводимо важливу операцію, не забув?
— Як скажеш, гидкий хлопчисько. Гей, диви, твоя подружка щось каже.
Артеміс хотів сказати щось у відповідь, але нічого з того, що спало на думку, не було таким же образливим, як «подружка». Він навіть і не був певний, що кентавр хотів образити. А якщо хотів, то кого? Його чи дівчинку?
*
Дівчинка розмовляла французькою так, як це роблять ті, для кого вона рідна.
— Технічно, — сказала вона, — єдиний злочин, в якому нас можна звинуватити, — це шахрайство, а може, і не тільки. З точки зору закону, як можна вкрасти те, чого не має бути? Сумніваюся, що комусь спало б на думку звинувачувати Мюррея Гелл-Манна у викраденні кварку, хоча він свідомо проніс мільярд кварків у своїй кишені, — тихенько розсміялася дівчинка.
Не засміявся більше ніхто, крім ірландського хлопчика, який підслуховував їхню бесіду за сотні миль від міжнародного аеропорту Фонтанаросса. Артеміс із Батлером збиралися підніматися на борт літака до Риму. Рим, на думку Артеміса, був набагато зручнішим, ніж Сицилія. Куди б не повезли демона, Артеміс міг дістатися туди швидше, якби летів із Риму.
— Непогано, — прокоментував Артеміс і переказав жарт Батлерові. — Сценарії явно були різні, але це ж усе-таки жарт, а не лекція з квантової фізики.
Ліва брів охоронця підскочила вгору, немов розвідний міст.
— Різні сценарії... Саме так я і подумав.
У швидкому потязі один із чоловіків — той, у кого дивом зцілилася нога, — покрутився на сидінні зі штучної шкіри.
— О котрій ми будемо в Ніцці, Мінерво? — запитав він.
Це просте речення для Артеміса було справжньою золотою жилою інформації. По-перше, ім’я дівчинки — Мінерва. Можливо, назвали на честь римської богині мудрості. Схоже, дуже влучно. По-друге, прямували вони до Ніцци на півдні Франції. І по-третє, головною була саме дівчинка. Неймовірно.
Дівчинка, яка досі посміхалася своєму жарту про кварки, перейшла на сердитий тон.
— Жодних імен, не забули? Вуха повсюди. Якщо х тось дізнається хоч про найменшу деталь нашого плану, усе, над чим ми працювали, буде зруйноване.
«Запізно, Дівчино Бруду, — подумала капітан Холлі Шорт на верхній полиці. — Артеміс Фаул уже багато про тебе знає. Не кажучи вже про мого власного япгола-охоронця Фоулі».