— Доведеться попотіти, — зауважив Мульч. — Останнього разу, коли ми з Дудою зустрічалися, він лишився відшкрібати гномову слину з чобіт. Не дуже я йому сподобався. Потрібно щось вигадати.
— Скажи, що коли він нам допоможе, може вважати себе вільним. Я сам видалю із системи всі записи щодо нього.
Мульч здивовано підняв волохаті брови.
— Це так важливо?
— Це так важливо.
— Я врятував місто, — пробурмотів гном. — Навіть двічі! І ніхто записів щодо мене не стер. А варто лише залучити до справи піксі — і будь ласка! Що лишається мені? Тільки дивитися, як обдаровують інших.
Фоулі нетерпляче притупнув копитом.
— Тобі лишається твій непомірний консультантський гонорар. Байдуже. Берися до справи. Знаєш, як вистежити містера Дея?
Мульч присвиснув.
— Це буде диявольськи важко. Після того, що сталося вранці, піксі заліг на дно. Але я маю певний хист. Зможу його дістати.
Фоулі посміхнувся:
— Саме тому ти і отримуєш таку купу грошей.
Власне, знайти Дуду буде не так диявольськи важ ко, як удавав Мульч. Коли вони з Дудою так мило розпрощалися, Мульч сунув йому в чобіт пігулку маячок.
Маячок був подарунком від Фоулі. Тому подоба лося віддавати списане обладнання Холлі, щоб до помогти агентству. Пігулка була зроблена із запеченого адгезивного гелю, що починав танути, щойно звільниш його з алюмінієвої обгортки. Гель прилипав до всього, чого торкався, і набував того ж кольору. Всередині був крихітний передавач, що випромінював нешкідливу радіацію протягом майже п'яти років. Система вистежування була дуже складною. Кожна пігулка лишала свій підпис на індивідуальній алюмінієвій обгортці, тож обгортка починали світитися, коли знаходила своє випромінювання. Чим яскравіше вона світилася, тим ближче була пігулка.
— Навіть дитина впорається, — саркастично зауважила Холлі, видаючи гномові пігулку.
І таки впоралася б. Не встиг Мульч і десяти хвилин погуляти, як помітив Дуду Дея в районі ринку. За розрахунками гнома той був десь у радіусі двадцяти метрів. Найбільш імовірно, у рибному барі через дорогу. Піксі обожнюють рибу. Особливо молюсків. А надто особливих молюсків, наприклад лобстерів. Саме тому контрабандист Дуда і був таким популярним.
Мульч перетнув вулицю, змінив вираз обличчя на загрозливий і увійшов до «Щасливого молюска», немов був його власником.
Поглянувши на бар, можна було відразу сказати, що перед вами дешева пивничка. Підлога була з неструганих дощок. Пахло скумбрією тижневої давнини. Меню було написано прямо на стіні чимось, що нагадувало риб’ячу кров. А єдиний відвідувач мирно спав над своєю юшкою.
З-поза стійки на нього поглянув офіціант-піксі.
— Бар для гномів далі по вулиці, — сказав він.
Мульч широко посміхнувся.
— Не дуже гостинно. Може, я ваш клієнт.
— Не схоже, — зауважив офіціант. — Ніколи не бачив гнома, який платив би за їжу.
І то правда. Гноми жадібні, така вже їхня натура.
— Ти мене розкусив, — зізнався Мульч. — Я не клієнт. Шукаю одного хлопця.
Офіціант махнув рукою на майже порожній зал.
— Якщо ти його тут не бачиш, то його немає.
Мульч продемонстрував сяючий значок представника ЛЕП, якого йому видав Фоулі.
— Здається, мені доведеться оглянути бар ретельніше.
Офіціант аж вискочив Із-поза стійки.
— А мені здається, тобі потрібен ордер, щоб зробити іще один крок, копе.
Мульч відсунув його вбік.
— Я не той коп, піксі, — сказав він і пішов за сигналом, що повів його убогим коридорчиком до туалетів, які були ще убогішими. Мульч утиснувся до невеличкої кімнати, трохи більшої за розміром, ніж піксі, й одразу ж знайшов потаємні двері. Проліз через них у набагато приємніший зал, ніж той, звідки він прийшов. Там навіть гардероб був, оббитий оксамитом, яким завідувала дуже здивована піксі в рожевій сукні.
— Ви бронювали столик? — сполошилася вона.
— І навіть не один, — відповів Мульч. — А для початку скажіть-но, чи ви вважаєте вдалою думкою розмістити потаємний вхід до нелегального ресторану в туалеті? Мене ви не обдурили, а ось апетит я втратив.
Чекати на відповідь він не став. Нахилився, щоб не вдаритися об низенький одвірок і перейшов до розкішного ресторану.
Тут кілька десятків піксі працювали ложками над паруючими тарілками з морепродуктами. Дуда Дей сидів сам за другим столиком і так трощив лобстера молотком, немов той був його особистим ворогом.