Мульч підійшов до нього, не звертаючи уваги на здивовані погляди інших відвідувачів.
— Задумався? — запитав він, опускаючись на крихітний піксівський стілець.
Дуда підвів голову. Якщо він і здивувався, то добре це приховав.
— Це ти, гноме. А я тут уявляю, що ця клішня — твоя дурна голова.
Дуда з такою силою опустив молоток, що гнома забризкало м’ясом лобстера.
— Гей, обережно! Воно ж смердітиме!
Дуда пожвавішав.
— Отакої! Смердітиме! Я вже три рази під душем мився. Три! І досі не можу позбавитися смороду від твого рота. Немов зі мною завжди персональна каналізаційна труба. Бачиш, я їм на самоті. А зазвичай за моїм столом повно друзів. Тільки не сьогодні. Від мене смердить, як від гнома.
Мульча його слова не вразили.
— Гей, хлопче, полегше. Я ж можу й образитися.
Дуда розмахнувся молотком.
— Чи ти бачиш тут когось, хто б переймався твоїми почуттями? Ображайся скільки завгодно.
Мульч зробив глибокий вдих. Легко вмовити піксі не вийде.
— Гаразд, слухай, Дудо. Я зрозумів. Ти дуже мудрий хлопець. До біса який мудрий. І я маю до тебе пропозицію.
Дуда розреготався.
— Ти маєш до мене пропозицію? Це я маю до тебе пропозицію. Чи не прибрав би ти свій гномський сморід геть звідси, доки я не вибив тобі зуби ось цим молотком?
— Я тебе зрозумів, — пробурмотів Мульч. — Ти не просто крутий хлопець, ти ще й підлий. Тільки божевільні гноми можуть зв’язуватися з тобою. Власне, я б годин зо дві тут просидів, обмінюючись образами, але сьогодні я зайнятий. Мій друг у біді.
Дуда широко посміхнувся і глузливо підняв бокал вина, немов виголошуючи тост.
— Ну, гноме, сподіваюся, що це ота слизька ельфійка Холлі Шорт. — Бо більше нікого мене не хотілося б бачити в халепі по самі гострі вуха.
Мульч вишкірив зуби, але то була не посмішка.
— Саме про це я і хотів з тобою поговорити. Ти накинувся на мого друга на мульти-міксері. Мало не вбив.
— Мало, — підняв пальця Дуда, — Лише трошки налякав. Не варто було за мною ганятися. Я ж лише кілька ящиків креветок перевіз. Не вбивав нікого.
— Просто перевозив.
— Саме так. Просто перевозив.
Мульч розслабився.
— Ну, Дуда, тобі пощастило. Саме через твій ведійський талант я не роззявляю рота, щоб проковтнути тебе, немов оту креветку. Хтозна, з якого б кінця ти вискочив цього разу.
Обличчя Дуди вмить стало серйозним.
— Я слухаю, — сказав він.
Гном сховав зуби.
— Гаразд. Тож, ти можеш їздити на чому завгодно, так?
— Абсолютно на всьому. Нехай його навіть марсіяни збудували, Дуда Дей зможе прокотитися.
— Добре, бо я таки маю для тебе пропозицію. Не дуже вона мені подобається, але все одно маю її тобі викласти.
— Кажи, вонючко.
Мульч подумки застогнав. Іще один розумник їхній маленькій банді шукачів пригод потрібен так само, як і десять років невдач.
— Ти мені потрібен на один день. Маєш прокотитися на одній штуці. Лише разок. Зробиш це — отримаєш амністію.
Дуда здивувався. Вражаюча пропозиція.
— Мені потрібно тільки проїхатися, і ви забудете всі мої гріхи?
— Так.
Дуда постукав себе по лобу клешнею лобстера.
— Дуже легко. Тут має бути якась пастка.
Мульч знизав плечима.
— Ну, це буде на поверхні Землі, і за тобою гнатиметься ціла купа Людей Бруду.
— Хіба? — посміхнувся Дуда, пережовуючи лобстера. — А який улов?
ГЛАВА 7: ПОДОРОЖ БОБО
Шато Парадізо, південь Франції
КОЛИ Мульч із Дудою висадилися біля Туретт-сюр-Лу, гном був на грані нервового зриву.
— Він божевільний, — пробелькотів він, випадаючи з крихітного титанового транспортера, який професійно опустився на рівний клаптик землі завбільшки із поштову марку. — Цей піксі божевільний! Дай-но мені пістолета, Холлі. Я його пристрелю.
Із люка виліз Дуда Дей і легко зістрибнув на землю.
— Фантастичний корабель! — сказав він гномською. — Де можна такий дістати?
Але посмішка його зникла, щойно він зрозумів, що штука, яку він уважав деревом, поворушилася і заговорила на одній із примітивних мов Людей Бруду.
— Здається, це і є Дуда Дей? Багато від нього галасу, еге ж?
— А-а-а-а, — тільки і сказав Дуда. — Велика Людина Бруду.
— Так і є, — сказала інша Людина Бруду, чи точніше Хлопець Бруду. Він був меншим, але чомусь здавався більш небезпечним.
— Ти розмовляєш гномського? — запитав переляканий піксі. А раптом велетень його проковтне, бо він недостатньо ввічливий?
— Так, — відповів Артеміс. — Але Батлер розмовляє не так добре, як я. Тож переходь на англійську, якщо ти не проти.