— А чи не можна його просто підстрелити?
— Мульче! — не втрималася Холлі.
— Не вбивати. Просто вирубати на кілька хвилин. Діти мають спати. Ми йому навіть послугу зробимо.
— Вирубати хлопця було б ідеальним рішенням, — зізналася Холлі. — Але я не маю нічого безпечного, тож тобі доведеться його розважати. Хвилин п’ять максимум.
— Сподіваюся, я знайду з ним спільну мову, — зітхнув Мульч. — У крайньому разі просто з’їм його, — посміхнувся він, спостерігаючи за наляканим обличчям Холлі. — Жартую. Чесно. Ніколи не їстиму Дітей Бруду. Вони дуже кістляві.
Холлі штовхнула Артеміса, що стояв поруч.
— Ти певен щодо цього?
— Власне, це була твоя ідея, — відповів хлопець. — Утім, я певен. Існують й інші варіанти, але в нас обмаль часу. Мульч завжди проявляє ініціативу. І я переконаний, що він нас не підведе. Що до містера Дея, то на кону його воля. Непогана мотивація.
— Годі теревенити, — обізвався Мульч. — Я починаю підсмажуватися. Не забули, яка у гномів чутлива шкіра? — Він підвівся і розстебнув клапан на штанях. Іззаду, де ж іще йому бути? — Ну, піксі, тримайся!
Дуда Дей не на жарт перелякався.
— Точно?
— Точно, точно, — зітхнув Мульч. — Чого ти налякався? Це ж просто зад.
— Може, воно і так. Але він до мене посміхається.
— Мабуть, радий тебе бачити. Ти ж не хочеш, щоб він розсердився.
Холлі вщипнула Мульча за плече.
— От погана звичка, — поскаржився Мульч, потираючи болюче місце. — Знайди собі іншу жертву.
— Годі вже балачок про твій зад, гаразд? У нас напружений графік!
— Гаразд, піксі. Ворушись. Обіцяю, він не кусатиметься.
Батлер посадив крихітного піксі на спину Мульчу.
— Не дивись униз, — порадив охоронець. — Усе буде добре.
— Легко тобі говорити, — сварливо сказав Дуда. — Це ж не ви верхи на урагані. В ресторані ти цього не казав, Діггумсе.
Артеміс указав на торбину піксі.
— Вам це справді потрібно, містере Дей? Вона не дуже обтічної форми.
Дуда вхопився за ремінець.
— Це мої інструменти, Хлопче Бруду. Вони мають бути зі мною.
— Дуже добре, — погодився Артеміс. — Маленька порада. Заходьте і виходьте якомога швидше.
Дуда закотив очі.
— О! Чудова порада. Вам потрібно написати книгу.
— Так, добра порада, — фиркнув Мульч.
— І уникайте членів родини, — продовжив Артеміс. — Особливо дівчинки, Мінерву.
— Родина, Мінерва. Зрозуміло. Ну, рушаймо, якщо ми кудись збираємося, а то я передумаю.
Гном із хрустом розкрив щелепи і пірнув головою вперед у землю. Те ще видовище: щелепи, як величезні коси, врізалися в землю, і миттєво утворювався тунель для гнома і його пасажира. Дуда міцно заплющив очі, і його обличчя спотворилося від шоку.
— О, боги, — пробелькотів він. — Пожалійте мене. По...
І вони зникли під ковдрою тремтячої землі. Холлі заповзла на верхівку горбочка і стежила за їхнім просуванням крізь візор.
— А Діггумс моторний, — заявила вона. — Дивно, що ми його взагалі змогли впіймати!
Артеміс опустився поруч.
— Сподіваюся, що швидкості йому вистачить. Ще не вистачало, щоб Мінерва Парадізо додала до своєї колекції гнома й піксі.
Під землею Мульч почувався добре. Це природне середовище проживання гномів. Пальці вбирали в себе ритми землі, і вони його заспокоювали. Грубі волоски бороди, які насправді були сенсорами, занурювалися в глину, пробиралися в шпаринки, посилали сигнали і звітували в Мульчів мозок. Гном відчував, як за півмилі ліворуч кубляться кролі. Може, на зворотному шляху можна буде поласувати.
Дуда чимдуж учепився в спину гнома. На обличчі у піксі застиг відчай. Він би закричав, але це означало відкрити рота. А про таке і мови не могло бути.
Прямо під ногами Дуди ворушилася земля, вони опускалися глибше в тунель. Ноги піксі обдавало теплим повітрям. Час від часу ноги опускалися дуже близько до гномового заду, і тоді Дуда квапливо їх підбирав, щоб не втратити пальця.
До септичного резервуару Мульч дістався за хвилину. Вискочив із землі, поморгав очима, щоб витрусити землю з-поміж густих закручених вій.
— Злізай, — наказав він піксі, виплюнувши черв’яка.
Дуда переліз через гномову голову, закривши власного рота рукою, щоб не закричати. Зробивши кілька глибоких вдихів, він заспокоївся і засичав:
— Сподобалося тобі, га?
Мульч закрив щелепи, випустив залишки тунельного газу й обтрусився.
— Дуже. Тепер я з тобою розрахувався за подорож транспортером.
Але Дуда не погодився.