— Саме це ви збираєтесь із нами зробити? Переловити?
— Був такий план, — зізналася Мінерва. — Щойно Аббот зрозумів, що демони нас не переможуть, він змінив тактику. Він добровільно пояснив нам принципи часового тунелю, натомість я дала йому почитати книжку і роздивитися стару зброю. Через кілька днів читання він попросив називати його Абботом, на честь генерала Леона Аббота в книзі. Я зрозуміла, що коли представлю Леона Аббота в Стокгольмі, легко отримаю кошти на міжнародний проект. Коли з’явиться демон, ми заякоримо його сріблом і розташуємо в штучному демонському середовищі для досліджень. Я б вибрала зоопарк у центральному парку.
Номер Один пошукав у своєму лексиконі слово «зоопарк».
— А хіба зоопарки не для тварин?
Мінерва опустила очі.
— Так. Я змінила свою думку, особливо після зустрічі з тобою. Ти маєш цілком цивілізований вигляд і зовсім не схожий на того Аббота. Він був твариною. Коли він тут з’явився, ми вилікували його рани, виходили, а він тільки і намагався нас з’їсти. У нас не було іншого вибору, як тримати його зачиненим.
— Тож ти не хочеш більше тримати нас у зоопарку?
— Власне, інших варіантів ми не маємо. Згідно з розрахунками, часовий тунель розкручується з обох боків, його стіни тоншають. Дуже скоро розрахункам не можна буде довіряти, неможливо буде передбачити, де і коли матеріалізується наступний демон. Боюся, Номере Один, вашому роду лишилося не так уже й багато часу. Зовсім скоро ви зникнете.
Номер Один був приголомшений. Стільки інформації за один день, що і усвідомити важко. Чомусь йому пригадалася демониця з червоними плямами.
— А хіба не можна якось допомогти? Ми ж розумні істоти, не звірі.
Мінерва підвелася і пройшлася по кімнаті, покручуючи пасмо волосся.
— Я думала про це. Без магії вдіяти нічого не можна, а Аббот сказав, що всі цілителі загинули під час переходу.
— Це правда, — кивнув Номер Один. Про те, що він і сам цілитель, він не сказав. Щось підказувало йому, що ця інформація дуже цінна, і не варто відкривати її людині, яка прив’язала тебе до стільця. Він уже й так багато наговорив.
— Можливо, якби Аббот знав про закляття часу, він би не так поспішав повернутися на Гібрас, — проспівала Мінерва. — Тато сказав йому, що в руці у нього срібний уламок, і тієї ж ночі він витяг його пазурами і зник. У нас лишився запис. Я щодня думала, чи вдалося йому повернутися додому.
— Удалося, — сказав Номер Один. — Закляття часу перенесло його в самий початок. Він нічого не розказав про це місце. Просто з’явився якось із книжкою та арбалетом і оголосив себе нашим рятівником. А все це виявилося брехнею.
— Ну, — зітхнула Мінерва зі щирим співчуттям, — я навіть уявлення не маю, як можна врятувати ваш рід. Може, твоя маленька подружка в сусідній кімнаті допоможе, коли отямиться.
— Яка ще маленька подружка? — здивувався Номер Один.
— Та, що приспала Бобо, мого брата. Ми захопили її, коли вона намагалася тебе врятувати, — пояснила Мінерва. — Чи, скоріше, намагалася врятувати порожню сумку для гольфу. Вона схожа на магічну істоту. Може, вона допоможе.
«Кому б це потрібно було рятувати сумку для гольфу?» — подумав Номер Один.
Двері зі скрипом відчинилися, і на порозі з’явився Хуан Сото.
— Мінерво?
— Не зараз, — відрізала дівчина і помахала рукою, щоб він ішов.
— Тобі телефонують.
— Не можу відповісти. Запиши номер.
Але охоронець не відступав. Він зробив крок до кімнати, прикривши слухавку рукою.
— Гадаю, із цією людиною ви захочете поговорити. Він назвався Артемісом Фаулом.
Мінерва переключила увагу на Сото.
— Говоритиму, — сказала вона і взяла слухавку.
ЛЕПреконівський шолом — річ дивовижна. А от шолом Восьмої Секції — це справжнє диво сучасної науки. Порівняти їх — це все одно що порівняти кремінну рушницю зі снайперською гвинтівкою з лазерним прицілом.
Фоулі скористався перевагами майже необмеженого бюджету, щоб утілити в життя свої хайтеківські фантазії і начинив шолом усілякими штучками для діагностики, спостереження, захисту і всім, чим тільки можна.
Кентавр неймовірно пишався своїм створінням. Але якби довелося хвастатися якоюсь однією функцією шолома, Фоулі обрав би амортизаційні мішки.
Самі амортизаційні мішки не були новим винаходом. Навіть у шоломах цивільних були спеціальні гелеві пакети між внутрішньою і зовнішньою оболонкою, які виступали додатковим буфером у разі зіткнення. Але Фоулі замінив тверду зовнішню оболонку на більш пружний полімер, а замість електрочутливого гелю взяв електрочутливі ізоляційні бусини. Бусини можна було контролювати електронними імпульсами, і вони могли збільшуватися, зменшуватися, перекочуватися і перегруповуватися, забезпечуючи шолому просту, але дуже ефективну систему захисту.