Одного вечора, повернувшись додому після сварки з іншим хлопцем своєї дівчини і його братами, він придумав ідеальний план.
Того дня Джона не побіг на вулицю, а лишився вдома перед телевізором, де по кабельному показували фільм жахів. Ерік, який завжди відрізнявся імпульсивністю і безрозсудством, почав залицятися до дівчини місцевого гангстера. Пішли чутки, і на нього почала полювати ціла банда. Вони його побили, але йому вдалося втекти. Того вечора він повернувся весь закривавлений і втомлений, але задоволений собою.
— Зачини двері, — наказав він братові, виводячи того із телевізійного ступору.
Джона підскочив, помітив, що у брата з носа і губи тече кров, і широко розплющив очі.
— Що з тобою сталося?
Ерік посміхнувся. Такою він уже був людиною — втомлений, побитий, але повний адреналіну.
— Мені дісталося... Там була ціла купа...
І тут він замовк, бо в голові сяйнула думка. Мабуть, вигляд у нього дуже побитий. І цим можна якось скористатися, щоб утримати малого Джону вдома, доки мама на роботі.
— Не можу сказати, — заявив він, розмазуючи рукавом кров по обличчю. — Я присягнувся. Просто зачини двері на засув і запни штори.
Як правило, Джона не звертав уваги на братові промови, але сьогодні були кров і жахи по телевізору, і з двору чулися кроки.
— Чорт, вони мене знайшли,-— вилаявся Ерік, виглядаючи з вікна.
Маленький Джона схопив брата за рукав.
— Хто тебе знайшов, Еріку? Ти маєш розповісти.
Ерік зробив вигляд, що розмірковує.
— Гаразд, — нарешті сказав він. — Я належу до... е-е... таємного товариства. Ми боремося з таємним ворогом.
— З якоюсь бандою?
— Ні, — відповів Ерік. — Ми воюємо з демонами.
— З демонами? — здивувався малюк, наполовину скептично, наполовину перелякано.
— Так. Вони по всій Каліфорнії. Вдень вони нормальні хлопці. Бухгалтери і баскетболісти тощо. Але вночі вони здирають свою шкіру і полюють на дітей. Яким іще не виповнилося десяти.
— Не виповнилося десяти? Це ж як я!
— Як ти. Саме на таких. Я застукав демонів, що гризли дівчат-близнюків. Тим, може, років по вісім було. Більшість я вбив, але ті, що лишилися, бігли за мною аж до самого дому. Маємо сидіти тихо, доки вони не підуть.
Джона кинувся до телефону.
— Потрібно зателефонувати мамі.
— Ні! — зупинив його Ерік. — Хочеш, щоб маму вбили? Ти цього хочеш?
Від такої думки Джона розплакався.
— Ні, мама не загине.
— Саме так, — заспокоїв його Ерік, — Облиш демонів на мене та моїх хлопців. Коли тобі виповниться п’ятнадцять, ми візьмемо тебе до себе, але доти нехай це лишається нашою таємницею. Ти лишайся вдома, а я виконуватиму свої обов’язки. Обіцяєш?
Джона кивнув, бо був занадто заплаканий, щоб сказати хоч слово.
1 брати зіщулилися на канапці, поки брати хлопця Ерікової дівчини стукали у вікна і викликали його на двір.
«Жорстокий жарт, — подумав Ерік. — Але, може, вистачить на кілька місяців. Принаймні, хлопча триматиметься подалі від неприємностей, доки все не заспокоїться».
Вигадка спрацювала добре. Джона кілька тижнів і носа на вулицю не показував після заходу сонця. Він сидів на канапці, підтягнувши коліна до підборіддя, і чекав, доки не повернеться Ерік з новими історіями про демонів. Щовечора він боявся, що брат не прийде додому, що його вб’ють демони.
І якось його страхи справдилися. Копи повідомили, що Еріка вбила відома банда братів, які вже давно на нього полювали. Казали щось про дівчину. Але Джона був переконаний в іншому. Він знав, що це справа рук демонів. Вони здерли свої обличчя і вбили його брата.
Отже, Джона Лі, тепер відомий як Біллі Конг, ішов на зустріч із Холлі із вантажем дитячих спогадів. Щоб зберегти здоровий глузд, він урешті-решт переконав себе, що ніяких демонів немає, і що брат йому збрехав. Ця зрада тривожила його кілька років, змушувала уникати довгострокових стосунків, через неї йому було легше кривдити інших. А тепер ця божевільна Мінерва платить йому за те, щоб він полював на справжніх демонів, бо, як виявилося, вони існують. Він бачив їх на власні очі.
На цьому етапі Біллі Конг не міг відрізнити факти від вигадки. Частина його вірила, що він потрапив у страшну аварію, і все це лише коматозні галюцинації. Але одне Біллі знав точно: коли існує хоч маленький шанс, що саме ці демони вбили Еріка, вони за це заплатять.
Роль жертви не дуже сподобалася Холлі. Цього вистачило ще в Академії. Щоразу, коли в програмі були рольові ігри, Холлі, як єдину дівчину в групі, обирали заручницею, або ельфійкою, що поверталася додому сама пізно ввечері, або працівницею банку, що має справу з грабіжником. Вона наполягала, що це лише стереотипи, але інструктор відповідав, що стереотипи є стереотипами не без підстави, тож нехай вона краще надягає біляву перуку. Тож коли Артеміс запропонував Холлі, щоб вона дозволила себе захопити, її довелося вмовляти. Зараз вона сиділа прив’язана до дерев’яного стільця в темній вологій кімнаті в підвалі й чекала, доки її прийде катувати якась людина. Коли наступного разу Артеміс запропонує комусь побути заручником, нехай сам грається. Це просто смішно. Вона капітан, їй уже за вісімдесят, водночас Артеміс лише чотирнадцятирічний цивільний хлопчисько, але він віддає накази, а вона підкоряється.