Холлі скористалася нагодою, щоб дізнатися про останні події.
— Дуда з Мульчем утекли?
— Так, — підтвердив Артеміс. — Фоулі наполягав, щоб транспортер скоріше повернули, бо він скористався ним без дозволу. Ми лише на кілька годин від них відстанемо. Коли ви дістанетеся порту, ізоляцію буде припинено. Не здивуюся, якщо тобі дадуть медаль, Холлі. Напрочуд гарна робота.
— Були помилки.
— Так. Але нічого такого, із чим би не впоралася бригада стирачів пам’яті. Немає жодних фізичних доказів, що вся та розруха — справа нелюдських рук.
Холлі відкинулася на спинку сидіння.
— Я дещо забула.
— Ти забула про демонів. Їхнє закляття слабшає, їхній острів загубиться в часі. Загубиться або вже загубився. Вони дрейфують у часі, немов м’ячик на поверхні води.
Номер Один ухопив знайоме слово.
— Слабшає?
— Гібрас приречений, — чесно відповів Артеміс. — Твій дім скоро затягне в тунель часу з усім, що на ньому є. Коли я кажу скоро, маю на увазі наш час. У вашому часі цього може не статися іще мільйон років. — Він простягнув руку. — До речі, мене звуть Артеміс Фаул.
Номер Один узяв руку і легенько погриз указівний палець, як було прийнято у демонів.
— Я Номер Один. Бісеня. Чи можна щось зробити, щоб урятувати Гібрас?
— Навряд чи, — відповів хлопець, відсмикнувши палець і перевіряючи, чи не лишилося на ньому пошкоджень. — Єдиний спосіб урятувати Гібрас — повернути його на Землю, контролюючи ситуацію. На жаль, зробити це могли лише цілителі, а вони всі загинули.
Номер Один прикусив губу.
— Е-е... Ну... я не дуже впевнений, але я можу бути цілителем. Я можу говорити на різних мовах.
Артеміс випрямився, поправив ремінь безпеки.
— Володіння мовами може бути лише природною здібністю. Що іще ти вмієш робити?
— Знову ж таки, я не стовідсотково переконаний, але, здається, я можу перетворювати дерево на камінь.
— Це називається «дотик горгулій». Уже цікаво. А знаєш, Номере Один, щось у тобі є. Твої плями... Мені вони здаються знайомими. — Артеміс нахмурився, роздратований, що не може пригадати. — Ми з тобою не зустрічалися, я б це запам’ятав. Але все одно...
— Такі плями досить поширені, особливо шестикутники на лобі. Демонам часто здається, що вони зі мною знайомі. Тож як урятувати Гібрас?
Артеміс кивнув.
— Так. Найкраще відправити тебе під землю. Я дилетант у теорії магії, а Фоулі має живих експертів, яким аж свербить тебе оглянути. Вважаю, ЛЕП скоро матиме план, як урятувати твій острів.
— Справді?
їх перервав Батлер, і Артемісові не довелося відповідати.
— У шато Парадізо проблема, — сказав він, постукавши по монітору компактного ноутбука на панелі керування. — Вам варто глянути.
Охоронець передав комп’ютер через плече. Монітор було поділено на десяток квадратів — зображення із камер спостереження в шато Парадізо, які Фоулі й досі тримав під контролем.
Артеміс поставив ноутбук на коліна, його яскраві очі впилися в екран.
— Господи, — промовив він. — Погано.
Холлі пересіла так, щоб бачити монітор.
— Дуже погано, — підтвердила вона.
Номер Один не дуже хвилювався щодо комп’ютера. Наскільки він бачив, це лише невеличка коробочка.
— Погано, — пробурмотів він, звернувшись до словника в своїй голові. — Синонім — «негаразд».
Артеміс не відвів погляду від екрана.
— Саме так, Номере Один. Негаразд. Іще й як негаразд.
ГЛАВА 10: КОРОЛЬ КОНГ
Шато Парадізо
МІНЕРВА Парадізо була мов не своя від люті. Цей огидний хлопець Фаул украв її піддослідного з-під самого носа. І це враховуючи купу грошей, які батько витратив на охорону і навіть найняв того жалюгідного містера Конга. Іноді Мінерві здавалося, що всі чоловіки грубі й невиховані, крім папа, звісно.
Навколо був повний безлад. Фаул лишив після себе самі руїни. Від автомобілів лишився брухт. Газони було перекопано, хоч овочі саджай, а в кімнатах пахло димом і бензином. Лише квапливий телефонний дзвінок до поліцейського відділку Ванса та імпровізована історія про вибух дозволили обійтися без поліцейських машин.
Щойно погасили вогонь, Мінерва скликала раду в патіо. Були присутні Хуан Сото, голова охорони, її батько Гаспар і, звісно, Біллі Конг. Конг здавався більш знервованим, ніж зазвичай.
— Демони, — бурмотів колишній житель Малібу. — Правда, усе правда. Я заборгував братові. Маю скінчити те, що він почав.
Якби Мінерва прислухалася до слів Біллі Конга, вона б занепокоїлася, але її турбували власні проблеми. А її проблеми, на думку дівчини, були набагато серйозніші, ніж клопіт інших.