— Давайте зосередимось. Ви, мабуть, помітили, що мій проект під загрозою.
Гаспарові Парадізо вже трохи набрид Мінервин проект. Він уже вклав у нього півтора мільйона євро, а тепер увесь його маєток було зруйновано. Це вже занадто.
— Мінерво, шері, — сказав він, пригладжуючи сиве волосся. — Мені здається, що ми маємо відступити. А може, і взагалі облишити цю справу, доки не зайшли дуже далеко.
— Облишити, папа? Облишити? А тим часом Артеміс Фаул здійснюватиме власний проект? Мені так не здається.
Гаспар знову заговорив, цього разу з ноткою іронії в голосі.
— Не здається, Мінерво?
Дівчина спалахнула.
— Вибач, папа. Мене все це дуже розлютило. Ірландець заявився сюди зі своїми вояками, отак просто, і знищив усю нашу роботу. Це просто нестерпно. Хіба не так?
Гаспар, як і решта, сидів за кованим столиком у патіо біля басейну. Він відсунув стільця, підвівся і підійшов до доньки. З її місця відкривався чудовий краєвид на ліси й ущелини, що спускалися аж до самого Антібу. Втім, того вечора на краєвид ніхто не звертав уваги.
— Я вважаю, Мінерво, — сказав він, присівши поруч із донькою, — що ми зайшли занадто далеко. Тут задіяні потойбічні сили. Ці створіння дуже небезпечні, і я більше не можу дозволити тобі наражатися на небезпеку і тягнути за собою інших. Ми гідно боролися, і я так пишаюся тобою, що в мене мало серце із грудей не вискакує. Але тепер цією справою має зайнятися уряд.
— Це неможливо, папа, — нетерпляче відповіла дівчинка. — У нас не лишилося записів. Жодного джерела. Нічого. Усі файли на комп’ютерах і всі диски зруйновано. Вони навіть проникли в сейф і все в ньому спалили. Гадаю, Артеміс Фаул і Гугл з Яху знищив. Безнадійно. Як це виглядатиме, коли до Департаменту оборони заявиться мале дівча і щось белькотітиме про чудовиськ у підвалі? Мені потрібні докази.
Гаспар підвівся, хруснувши суглобами.
— Докази, мала? Це не злочинці. Я дивився, як ти розмовляла з нашим гостем. Він тямущий, розумний; він не зробив нічого поганого. Він не тварина. Одна справа — представити Нобелівському комітету докази вторгнення крізь час, і зовсім інша — полювати на невинну розумну істоту.
— Але ж, папа! — заблагала Мінерва. — Іще один разочок! Мені потрібен місяць, щоб відновити модель часового тунелю, тоді я можу спрогнозувати можливу матеріалізацію.
Гаспар поцілував доччине чоло.
— Зазирни у своє серце, мій маленький генію. Що воно тобі каже?
Мінерва спохмурніла.
— Зазирнути у своє серце? Чесне слово, папа, я ж тобі не романтичний плюшевий ведмедик.
— Будь ласка, шері, — попросив батько. — Ти ж знаєш, як я тебе люблю і поважаю твій геніальний розум, але чому нам хоча б разок не обрати поні? І чи не можна просто взяти і замовити Джастіна Тімбер-як-його-там на вечірку на честь твого дня народження?
Мінерва іще сердилася, але розуміла, що батько має рацію. Вона не має права переслідувати розумних створінь. Це жорстоко. Особливо коли вони не хочуть заподіяти нічого поганого. Але просто так здатися вона не могла. Дівчина подумки присяглася, що наступним її проектом стане дослідження Артеміса Фаула. Вона дізнається все про цього ірландського хлопчика і про те, що йому відомо про демонів.
— Добре, папа, — зітхнула вона. — Заради тебе я забуду про Нобелівську премію. Принаймні, цього року.
«Наступного року все буде по-іншому, — подумала вона. — Коли я знатиму те, що відомо Артемісові Фаулу. У мене під носом цілі світи».
Гаспар ніжно обійняв доньку.
— Добре. Ти молодець.
Хірург повернувся на своє місце.
— А тепер, містере Сото, звіт про ушкодження.
Іспанець, голова охорони, звірився з планшетом.
— Я маю лише попередній звіт, містере Парадізо. Я підозрюю, що нам іще кілька тижнів доведеться знаходити якісь пошкодження. Усі автомобілі повністю знищено. На щастя, ми маємо страховку на зону військових дій, тож зможемо купити нові машини за п’ять робочих днів. У басейні повно шрапнелі. Пробито фільтр і стіни, тож вода витікає і не очищується. Я знаю чоловіка в Турреті-сюр-Лу. З ним можна домовитися, і язика він триматиме за зубами.
— А люди?
Сото похитав головою.
— Не знаю, що вони застосували. Якась променева зброя. Як у марсіян. Що б там не було, більшість уже отямилися і почуваються непогано. У кількох болить голова. Інших побічних ефектів немає, хіба що Т’єрі просидів три години в туалеті. Ми чули якийсь дивний крик...
Раптом Біллі Конг отямився від своєї мани і стукнув долонею по скляній стільниці.