Конг клацнув пальцями, і від сусіднього столика до них підійшов мускулистий чоловік. У руках у нього була чимала металева валіза.
— Якщо тобі цікаво, це бомба. Тобі відомо, що таке бомба, еге ж?
— Бомба, — сказав Номер Один. — Вибухівка. Боєприпаси. — У нього розширилися очі, — Але ж вона може когось зачепити. Багато кого.
— Саме так. Але не людей. Демонів. І я хочу прив’язати її до тебе, виставити таймер і відправити тебе назад на твій острів. Демонічного населення значно поменшає. Це втримає вас від нічних вилазок у наш світ принаймні на деякий час.
— Я цього не робитиму, — заявив Номер Один і навіть тупнув ногою.
Конг розреготався.
— Ти впевнений, демоне? З того, що я почув, попередній демон був більш... демонічним.
— Я демон. Демон-цілитель.
Конг нахилився так близько, що Номер Один відчув цитрусовий аромат засобу після гоління;
— Тоді, містере цілителю, спробуй перетворити бомбу на букет квітів, хоча я в цьому дуже сумніваюся.
— Я нічого не робитиму, бо ти не можеш змусити мене повернутися на Гібрас.
Конг витяг із кишені пару наручників.
— Навпаки. Я точно знаю, що робити. Прихопив дещо із шато. Лишається витягти у тебе з ноги шматочок срібла, і Гібрас затягне тебе додому.
Номер Один подивився в бік ліфтів. За його новими друзями зачинилися двері.
— Ось цей шматочок срібла? — спитав він, розкриваючи руку.
— Він його витягнув! — охнув Конг. — Фаул витягнув срібло.
— Витягнув, — погодився Номер Один. — Дістав. Видалив.
Він кинув срібну грудку на підлогу і зник.
Холлі притулилася на маятнику, спостерігаючи за подіями. Досі все просувалося за планом. Мінерва дійшла до Артеміса, і Батлер супроводив їх обох до ліфта. На іншому кінці бару Біллі Конг розігрував свій спектакль. Коли все скінчиться, доведеться стерти пам’ять цьому Чоловікові Бруду. Власне, доведеться підчистити ще кілька недоліків. Але то вже не їй — вона більше не належить до ЛЕП. А після сьогоднішніх подій іще дуже пощастить, якщо її залишать у Восьмій Секції.
Холлі натиснула на кнопку на наручному комп’ютері, наближаючи Номера Один. Бісеня підняло ліву руку. Сигнал. Почалося. Час перевіряти теорії. Або вітаємось, або прощаємося назавжди.
План Артеміса був ризикований, бо всі розрахунки були лише теоретичними. Але це був єдиний шанс урятувати острів демонів. І досі хлопець не помилився. Якщо Холлі довелося б покластися на чиїсь теорії, вона б воліла, щоб це були теорії Артеміса Фаула.
Коли Холлі побачила, що Номер Один упустив шматочок срібла і зник, вона не втрималися і сфотографувала обличчя Конга на камеру шолома. Його реакція була безцінною. Згодом вони добряче посміються.
Вона активувала крила і піднялася над велетенською срібною кулею, чекаючи на знаки.
Через кілька секунд над верхівкою срібної кулі заблищав ледь помітний синій електричний прямокутник — саме там, де і припускав Артеміс. Номер Один повертався. Як і прогнозував хлопець.
«Така величезна маса срібла на відстані трьох метрів має перервати подорож Номера Один додому. Вона повинна викликати короткочасну матеріалізацію на верхівці, де енергетичне поле маятника найбільш концентроване. Ти, Холлі, маєш бути там і зробити так, щоб ця короткочасна матеріалізація перетворилася на більш постійну».
У сяючому прямокутнику над маятником можна було розгледіти фігуру Номера Один. Він здавався трохи збентеженим, немов щойно прокинувся. Одна рука потяглася назовні, ніби намагаючись ухопитися за реальність. Холлі цього вистачило. Вона кинулася туди і начепила на сірий зап’ясток Номера Один срібний браслет. Примарні пальці заворушилися і набули форми. Рука Номера Один затверділа, немов на неї плеснули сірої краски, рятуючи з небуття. За кілька секунд там, де не було нічого, зіщулилося тремтяче створіння.
— Я зникав? — запитав Малий. — Я повернувся?
— Так і так, — сказала Холлі. — А тепер мовчи і не ворушись. Ми мусимо тебе звідси витягти.
Маятник неквапно погойдувався, знешкоджуючи силу вітру. Холлі нахилилася, підхопила Номера Один і злетіла вгору, намагаючись приховати свій вантаж за сімсоттонною срібною кулею.
На наступному поверсі був інший оглядовий майданчик, але його було зачинено на ремонт. Один робочий відрізав килим для кутової секції, і він, здається, анітрохи не здивувався, побачивши бісеня в яскравій сукні, що пропливло за поручнями.
— Ти ба, — сказав він, — Це ж бісеня в сукні. Знаєш, що, бісеня?
Номер Один гепнувся на підлогу.
— Ні, — обережно відповів він. — Розкажіть.