Номер Один задумливо стягнув очіпок і підійшов ближче до експонатів, немов замесмеризували його, а не куратора.
Він заліз на постамент і торкнувся кам’яної шкіри однієї з фігур.
— Цілителі, — прошепотів він. — Брати.
Скульптура була прекрасною до найменшої деталі й одночасно вселяла жах. Вона складалася із чотирьох фігур, розташованих нерівним півколом. Ті застигли в танці, а, може, від чогось відскочили. Це були маленькі приземкуваті істоти, схожі на Номера Один, з виступаючими щелепами, діжкоподібним тілом і короткими хвостами. Їхні тіла, кінцівки і чоло були вкриті рунами. Демони трималися за руки, і в руці четвертого була відірвана кінцівка наступного демона.
— Коло розірвалося, — сказав Номер Один. — Щось пішло не так.
Артеміс заліз до нього на постамент.
— Ти можеш їх повернути?
— Повернути? — перелякався Номер Один.
— Наскільки я знаю про дотик горгулій, він може обертати живі істоти на каміння і навпаки. А в тебе ж є така здібність, то чи не міг би ти її застосувати?
Номер Один знервовано потер долоні.
— Може і є. Але може — то лише може. Я обернув дерев’яний рожен на камінь, принаймні, мені здалося, що то камінь. А раптом то був лише шар попелу? На мене тоді тиснули. Усі дивилися. Знаєш, як то буває. Хоча ні, ти не знаєш. Скільки з вас відвідували школу для бісенят? Ніхто, еге ж?
Артеміс схопив його за плече.
— Забагато балакаєш, Номере Один. Зосередься.
— Так. Звісно. Зосередитись. Сфокусуватися. Міркувати.
— Добре. Тепер подивимось, чи зможеш ти їх повернути. Це єдиний спосіб урятувати Гібрас.
Холлі покачала головою.
— Не тисни на нього, генію!
Мінерва кружляла залою, розгублена не менше за свого колишнього полоненого.
— Ці статуї — справжні демони. Вони весь цей час були серед нас. Я мала їх побачити. Але Аббот зовсім не схожий на них.
Холлі опустилася поруч із дівчиною.
— Йдеться про цілий вид, зовсім тобі невідомий. Ти мало не знищила одного з них. Тобі пощастило: якби таке сталося, навіть дюжини Артемісів Фаулів не вистачило б, щоб урятувати тебе від ельфійської поліції.
— Розумію. Я уже вибачилась. Можна це забути?
Холлі нахмурилася.
— Рада бачити, що ти себе так швидко пробачила.
— Плекання почуття провини може мати негативний вплив на психічне здоров’я.
— Геніальна дитина, — простогнала Холлі.
— Геніальна, — кивнула Мінерва.
А на постаменті Номер Один поклав руку на одного зі скам’янілих демонів.
— Ну, назад до Гібраса. Я просто тримав рожен і розхвилювався, і тоді почалося. Я не намагався перетворити його на камінь.
— А зараз ти не можеш розхвилюватися? — запропонував Артеміс.
— Що? Отак просто? Не знаю. Мене трохи нудить, якщо чесно. Від цієї сукні у мене голова болить. Вона занадто яскрава.
— Може, Батлер тебе налякає?
— Це зовсім інше. Мені потрібен справжній стимул. Я ж знаю, що містер Батлер мене не вб’є.
— Я б не був таким переконаним.
— Ой, ха-ха-ха! Жартівник ти, Артемісе Фауле. Таке враження, що перед тобою потрібно навшпиньках ходити.
Батлер перевіряв пістолет, аж раптом почув голоси в коридорі. Він підбіг до аварійного виходу і визирнув крізь невеличкий прямокутник броньованого скла.
— До нас гості, — заявив він, підводячи пістолет. — Конг нас знайшов.
Охоронець замкнув електронний замок на один оберт і зламав чіп, зачинивши таким чином двері.
— Надовго це їх не затримає. Двері вони зламають швидко. Ми маємо розбудити цих демонів і тікати звідси. Негайно!
Артеміс стиснув плече Номера Один і кивнув на двері.
— Такого стимулу тобі вистачить?
З іншого боку дверей Конг зі своїми людьми дивилися на дим із замка.
— От дідько! — вилаявся Конг. — Він зіпсував замок. Доведеться стріляти. Часу на роздуми немає. Доне, валізка у тебе?
Дон простягнув валізу.
— Ось вона!
— Добре. Якщо якимось дивом там буде демон, чіпляйте валізу йому на руку. Не хочу знову його втратити.
— Зробимо. У нас є гранати, босе. Можемо підірвати двері.
— Ні, — гримнув Конг. — Мені потрібна Мінерва, і я не хочу їй зашкодити. На порох будь-кого, хто завдасть їй шкоди!
Усі зрозуміли. В цих словах не було нічого складного.
Артеміс трохи занепокоївся. Він сподівався, що Конг негайно залишить будівлю, але вбивця, схоже, помітив рекламу виставки в ліфті і дійшов того ж висновку, що і сам хлопець.