— А інші? — запитав Номер Один. — їх теж потрібно звільнити.
Кван закашлявся і відповів лише через кілька секунд.
— Померли, — сказав він і впав на груду каміння.
Конг розрядив у двері аварійного виходу уже третій магазин автомата.
— Двері довго не протримаються, — сказав Батлер. — Вони можуть увірватися щосекунди.
— Іще трохи затримати їх зможеш? — попросив хлопець.
— Зроблю все, що зможу. Не хочеться лишати трупи, Артемісе. Гадаю, сюди вже прямує поліція.
— Може, спробуєш їх трохи налякати?
— Із задоволенням! — вишкірився охоронець.
Стрілянина припинилася, і двері трохи похитнулися. Батлер хутко відчинив двері, втягнув Біллі Конга всередину і знову зачинив їх.
— Вітаю, Біллі, — притиснув він до стіни невисокого чоловіка.
Конг занадто розлютився, щоб злякатися. Він відповів серією ударів, які для звичайної людини виявилися б смертельними. Проте від Батлера кулаки відскакували, як м’ячики. Але боляче охоронцеві все одно було. А от у Конга руки аж пекли в тих місцях, якими він ударив Батлера. Охоронець у відповідь на біль лише стиснув губи.
— Холлі? — сказав він.
— Кидай! — сказала вона, націливши «Нейтрино» в повітря над Конгом.
Батлер підкинув Біллі Конга вгору, і Холлі впіймала його променем свого бластера. Вбивця гепнувся на підлогу і лишився лежати, здригаючись від судом.
— Голова змії вибула з гри, — прокоментував Артеміс. — Будемо сподіватися, що і решта піде слідом.
Мінерва вирішила скористатися станом Біллі Конга, щоб трохи відігратися. Вона наступила на розпростертого викрадача ніжкою-.
— Ви, містере Конг, просто слимак, — сказала вона і штовхнула його ногою.
— Юна пані, — зауважив Батлер, — відійдіть. Може, він уже отямився.
— Якщо з голови мого батька хоч волосинка впала, — продовжила Мінерва, — я особисто простежу, щоб ви отримали максимальний термін у в’язниці.
Конг трохи розплющив очі.
— Так з персоналом не розмовляють, — прохрипів він, і його сталеві пальці зімкнулися навколо її щиколотки.
Мінерва зрозуміла, що вона припустилася великої помилки, і вирішила, що найкращим виходом буде закричати якомога голосніше. Так вона і зробила.
Батлер завагався. Його обов’язок — захищати Артеміса, а не Мінерву, але кілька років роботи з Арте-місом і Холлі вимагали від нього ролі захисника для всіх. Коли будь-хто втрапляв у халепу, він допомагав звідти виплутуватися. А ця дурна дівчинка точно в небезпеці. У смертельній небезпеці.
«Чому так? — подумав він. — Чому розумники завжди вважають, що вони непереможні?»
І Батлер прийняв рішення, наслідки якого ще кілька років не даватимуть йому спати вночі та мунитимуть вдень. Як професійний охоронець він добре розумів марність розмірковування з приводу дій у минулому, але вночі він часто сидітиме біля вогню, сховавши обличчя в долонях, і знову і знову прокручуватиме події в голові, картаючи себе, що вчинив саме так. Що б він не зробив, результат був би все одно трагічним, але принаймні трагічним не для Артеміса.
Тож Батлер прийняв рішення. Він відступив кілька кроків від дверей, щоб звільнити Мінерву з хватки Конга. Справа була простою, і діяв він майже підсвідомо. Немов ним керувала якась психотична енергія. Він наступив на зап’ясток викрадача, а тоді різко вдарив його поміж очей суглобом вказівного пальця. Очі Конга закотилися, а пальці розслабилися, як ноги у вмираючого павука.
Мінерва швидко відступила.
— Дуже необережно з мого боку. Вибачте, — пробелькотіла вона.
— Запізно вибачатися, — докірливо сказав Батлер. — А тепер, будь ласка, відійди під прикриття.
Увесь епізод зайняв лише чотири секунди, але за ці чотири секунди по той бік дверей багато чого сталося. Дон, який тримав бомбу і на якого не так давно ні за що ні про що наїхав бос, вирішив відвоювати прихильність Конга, увірвавшись у галерею і захопивши велетня. Він ударив двері плечем саме тієї миті, коли Батлер від них відійшов, і, на його подив, потрапив до кімнати. За ним, розмахуючи різноманітною зброєю, кинулося ще четверо.
Холлі, що прикривала двері своїм «Нейтрино», занепокоїлася, і не без підстави. Занепокоїлася вона тієї миті, коли від купки людей покотилася граната і зупинилася прямо під її ногами. Уникнути вибуху їй було дуже легко, але в радіус вибуху потрапляли Артеміс і Номер Один.
«Думай швидко!»
Рішення було, але воно коштувало б обладнання. Вона сунула пістолет у кобуру, зірвала з голови шолом і кинула його на гранату, навалившись зверху усією своєю вагою. Раніше вона використовувала цей трюк зі змінним успіхом. Лишалося сподіватися, що він не стане звичним.