То була нелегка справа. Демони поводилися так, немов от-от мала статися друга деформація. Звісно, Холлі вже бачила тримірну модель демона, але ніколи не зустрічалася з ним у реальності. Моделі були дуже точні, але їм бракувало кровожерливого погляду, утробного скавучання і жаги бійки.
З юрби вийшов Аббот, і Холлі миттєво наставила на нього «Нейтрино».
— Кван! — щиро здивувався Аббот. — Ти живий? Я думав, усі цілителі загинули.
— Крім того, що допоміг тобі, — не втримався Номер Один.
Аббот зробив крок назад.
— Так. Крім нього.
Кван стулив кулак, і мавпа зникла.
— Я тебе знаю, — повільно сказав він, перебираючи спогади. — Ти був біля Тайллта. Ти сіяв розлад.
Аббот випрямився.
— Так. Я Аббот-розкольник. Ми не мали тут опинитися. Ми мали виступити проти людей. Цілителі нас зрадили! — махнув він мечем на Квана. — Ти нас зрадив!
Демони завили і забряжчали зброєю.
Аббот зачекав, доки вони трохи заспокоїлися.
— Людина! Це людина! Ти привів до нашого дому ворога. Скільки лишилося чекати, доки на своїх металевих птахах прилетять інші?
— Металеві птахи? — запитав Артеміс гномського. — Які металеві птахи? Ми ж маємо лише арбалети, забув?
Демони разом охнули, бо зрозуміли, що ця людина прекрасно володіє їхньою мовою, хоча і говорить з акцентом.
Аббот вирішив змінити тему. Цей хлопець б’є по слабких місцях.
— Ти і ельфа привів, цілителю! З магічною зброєю в руках. Ельфи зрадили нас біля Тайллта!
Квану ці вигуки вже набридли.
— Чому б тобі не наказати зробити те, що хочеш? Ти хочеш, щоб ми померли. Віддай наказ і побачиш, чи накинуться брати-демони на єдину істоту, яка може їх урятувати.
Аббот зрозумів, що справи його кепські. Потрібно позбутися цих небезпечних прибульців. Швидко і назавжди.
— Ти так хочеш померти? Тож нехай так і буде. Можеш померти.
Він наставив на групу меча і мало не крикнув: «Убийте їх!» або «Смерть зрадникам!», але Кван його випередив і клацнув пальцями. Зробив він це дуже ефектно, ще й невеличкий магічний феєрверк улаштував.
— Тепер я тебе пригадав. Твоє ім’я не Аббот. Ти Н’зал, той дурень, що зруйнував закляття часу. Але ти змінився. Ці червоні плями...
Аббота немов громом ударило. Кілька старіших демонів захихотіло. Справжнє ім’я Аббота згадували не часто. Аббот його трохи соромився, бо означало воно давньою демонською — «маленький ріг».
— Це ти, Н’зале. Тепер я все пригадав. Ти і той дурень Бладвін. Ви були проти позачасового закляття. Ви хотіли битися з людьми.
— І досі хочу, — гаркнув Аббот, незадоволений тим, що пригадали його справжнє ім’я. — Одна людина просто перед нами. Можемо почати з неї.
Кван розсердився, вперше, відколи повернувся до життя.
— Ми все прорахували. Ми створили на вулкані коло із семи цілителів. Лава вже піднімалася і все було під контролем, але ви з Бладвіном накинулися на нас Із-поза скелі і розірвали коло.
Аббот вимушено засміявся.
— Цього ніколи не було. Тебе дуже довго не було, цілителю. Ти втратив розум.
Очі у Квана засвітилися блакитним, по руках побігли магічні іскри.
— Через тебе я десять тисяч років провів як статуя.
— Жодному твоєму слову не повірять, цілителю.
— Я вірю, — сказав Номер Один.
Іще кілька демонів вірили. Це можна було побачити по їхніх очах.
— Ти намагався вбити цілителів! — продовжив звинувачення Кван. — Відбулася бійка, і Бладвін упав у вулкан. Його енергія зіпсувала закляття. І тоді ти потягнув у лаву мого учня, Квеффора. Ви обидва впали в кратер. Я бачив, — Кван спохмурнів, пригадавши всі події того дня. — Але ти не помер. Ти не помер, бо закляття вже почало діяти. Магія перенесла тебе, і лава не встигла розтопити твої кістки. Куди подівся Квеффор? Куди занесло тебе?
Номер Один уже знав питання на ці відповіді.
— Його перенесло в майбутнє. Він видав наші таємниці людям в обмін на книжку з казками і стару музейну зброю.
Аббот перевів меча на нього.
— А я хотів лишити тобі життя, бісику.
Номер Один розсердився.
— Так, як минулого разу? Коли наказав стрибати в кратер? Ти мене замесмеризував!
Становище Аббота було незавидним. Він міг наказати Раді атакувати, але тоді багато питань лишаться без відповіді, а всіх замесмеризувати він не може. Але якщо Кван продовжуватиме говорити, він видасть усі його таємниці. Потрібен час на роздуми. На жаль, саме часу він і не мав. Доведеться скористатися розумом і зброєю.
— Я тебе замесмеризував! Не сміши мене. Демони не володіють магією. — Аббот недовірливо похитав головою. — Навіщо я взагалі це тобі пояснюю? Стули пельку, Номере Один, або я зашию тобі рота і скину у вулкан.