Кванові не сподобалося, як розмовляють із його новим учнем.
— Із мене досить, Н’зале. Ти погрожуєш цілителям? Номер Один, як ти його називаєш, має більше сили, ніж ти коли-небудь матимеш.
Аббот зареготав.
— Тут ти маєш слушність, цілителю. Я сили не маю. Жодної магічної іскорки. Маю лише силу кулаків і силу своєї зграї.
Артемісу ця суперечка вже набридла.
— У нас обмаль часу, — сказав він Квану, — Позачасове закляття зникає, і нам потрібно приготуватися до повернення додому. А для цього нам знадобиться вся наша магія. Включаючи вашу, Н’зале, або Абботе, як там ви себе називаєте.
— Я не розмовляю з людьми, — рикнув Аббот. — А якби розмовляв, повторив би, що магії в мене немає.
— Та годі вам уже, — відмахнувся Артеміс. — Я ж бачу побічні ефекти месмеру. Спотворені зіниці, червоні очі. Деякі ваші друзі так довго перебували під месмером, що зіниць майже не лишилося.
— І звідки ж у мене ця магія?
— Ви вкрали її в позачасовому тунелі. Гадаю, магія і лава буквально поєднали вас із Квеффором. Коли ви опинилися на Землі в недавньому минулому, вам якось удалося утримати в собі магію цілителів.
Для більшості присутніх це вже було за межами розуміння. Аббот зрозумів, що вдаватися до месмеру, щоб переконати демонів у безглуздості цієї історії, не доведеться. Він спростує усі аргументи цієї людини, а тоді знищить і її саму.
Аббот улаштував справжнє шоу, глузуючи з Артеміса. Поводився саме так, як має поводитись ватажок: шкрябав пазурами по рогах і хрипло, уривчасто реготав. Дуже скоро до нього приєдналися майже всі інші.
— Ну, людино, — сказав Аббот, коли юрба заспокоїлася, — кажеш, я вкрав магію в позачасовому тунелі? Ти з’їхав з глузду, Хлопче Бруду. Чи не наказати мені бісенятам здерти з тебе шкіру і висмоктати кістковий мозок? Навіть якби те, що ти кажеш, було можливе, звідки б ти дізнався? Звідки про це може дізнатися людина? — самовдоволено посміхнувся Аббот, переконаний, що на це питання не може бути ніякої задовільної відповіді.
Артеміс Фаул посміхнувся у відповідь і підняв у небо вказівний палець. Тобто то був середній палець, але позачасовий тунель допоміг йому помінятися місцями із вказівним. На кінчику пальця спалахнула блакитна іскра і розсипалася мініатюрним феєрверком.
— Я знаю, що магію можна вкрасти, — заявив Артеміс, — бо і сам трохи вкрав.
Запанувала драматична тиша. І серед цієї тиші хрипло засміявся Кван.
— Я казав, що ти розумний, Хлопче Бруду. Але я помилявся. Ти геніальний. Навіть у позачасовому тунелі не розгубився. Вкрав трохи магії, га?
Артеміс знизав плечима і стулив пальці в кулак.
— Вона була всюди. І мені стало цікаво, що станеться, якщо позичити трохи.
Кван примружив око.
— Тепер знаєш. Ти змінився. Став такою ж магічною істотою, як і ми. Сподіваюся, ти мудро скористаєшся цим даром.
— Цього нам бракувало, — простогнала Холлі. — Артеміс Фаул з магічними здібностями.
— Гадаю, що тепер, якщо врахувати містера Н’зала, магічних істот п’ятеро. Вистачить, щоб повернути закляття у протилежний бік.
Аббот пропав, і він це прекрасно розумів. Інші демони із цікавістю на нього поглядали. Чи не користався він магією, щоб маніпулювати ними? Кілька замесмеризованих членів Ради навіть намагалися звільнитися від його чар. За кілька хвилин про царювання можна буде забути.
Лишалося одне.
— Вбийте їх! — заричав він, проте вийшло не так жахливо, як хотілося б. — Біси, можете робити, що душа воліє.
Замесмеризовані члени Ради кинулися вперед, утім, не так елегантно, як зазвичай. Бісенята зраділи, що отримали шанс убити двоногу істоту, і заголосили від радощів.
— Кров і кишки! — вигукнув один, і ці слова підхопили інші.
Не дуже красиво сказано, але суть передає.
Холлі не дуже хвилювалася. «Нейтрино» може дістати, куди вона схоче, а якщо виставити більшу ширину променя, то бісенят і демонів можна тримати подалі. Теоретично.
Вона відштовхнула Артеміса, зайняла позицію і відкрила вогонь. Промінь збив демонів з ніг, і з землі вони не підведуться щонайменше десять хвилин. Крім тих, хто відразу скочив на ноги. І таких, здається, було чимало. Навіть бісенята спокійно перенесли лазерні промені, немов то був просто сильний вітер.
Холлі спохмурніла. Цього не має бути. Збільшувати потужність вона не наважувалася, щоб не спричинити непоправні ушкодження. Не хотілося б, аби сталося щось погане.
— Кване? — гукнула вона. — Мій лазер не діє. Щось підкажеш?