Артеміс відчував, що це не тільки його припущення. Він знав, що тунель неминуче зникне. Він доторкнувся до магії. Став частиною її, а вона стала частиною його самого.
Артеміс підхопив Квана під руку, підганяючи вперед.
— Хутко! Маємо поспішати.
Старий цілитель кивнув.
— Відчуваєш? Хаос навколо. Подивись на Номера Один.
Артеміс озирнувся. Номер Один від них не відставав, але чоло його наморщилося від болю, він обхопив голову руками.
— Він дуже чутливий, — прошепотів Кван. — Статеве дозрівання.
І раптом статеве дозрівання у людей перестало здаватися таким уже й жахливим.
Холлі також було нелегко. Роки тренувань і практичного досвіду не підготували її до того, що доведеться спускатися в вулкан, прикриваючи при цьому людину і двох представників, можливо, вимерлого виду, коли навколо рушиться час.
Зміни в часі не лише вплинули на функції її організму, зброя теж постраждала. Холлі стріляла в край кратера, але промені зникали в повітрі, не подолавши і половини шляху.
«Куди потраплять ці постріли? — подумала вона. — В минуле?»
На мить з’явилася юрба примарних силуетів, і їй здалося, що демонів стало значно більше. До того ж шлунок раптом звело від голоду, і вона могла заприсягнутися, що нігті в неї на руках подовшали.
Демони Аббота швидко повернулися. І трималися вони не групами, як сподівалася Холлі. Вони з’являлися з-поза краю по одному і спускалися в кратер. Жахливе видовище — десятки воїнів зіскакували в кратер, руни на їхніх грудях світилися червоним, зуби клацали, роги загрозливо погойдувалися, і бойові виклики луною котилися по вулкану. Це не тролі. Тролі мали лише зародки розуму, а ці демони були організовані та готові до бою. І вони вже знали, як не потрапити під лазерні промені.
Холлі прицілилася у ватажка.
«Гей, Абботе, — подумала вона. — Що б не трапилося, додому ти повернешся з головним болем».
І вона випустила в нього три заряди. Два зникли, а третій влучив, і Аббот упав на попіл.
Холлі робила все, що могла: збільшувала діапазон, майже не відпускала курок. Якби вона мала весь бойовий комплект, жодних проблем не було б. Дві гранати потрібної миті — і цю хвилю демонів можна було б зупинити, а пульсова штурмова гвинтівка вирубала б їх у разі потреби на кілька сотень років. Здається, затримати Аббота і його банду, щоб Артеміс устиг добігти до бомби, неможливо. А якби вона і змогла це зробити, що тоді?
Демони бігли, пригинаючись до землі. На бігу вони пускали з арбалетів стріли, і на цю зброю зміни часу не впливали. І не мали впливати. Промені «Нейтрино» були відкалібровані на коротке життя: після того як вони вступали в контакт із повітрям, розсіювалися через п’ять хвилин, якщо не змінити настройки.
На щастя, стріли летіли недалеко, але трохи довше, ніж кілька секунд тому. Часу обмаль!
Групі особливо відчайдушних бісенят удалося пробігти крізь вогонь Холлі. Їхня метода була абсолютно дурною і самогубною. Шию вони не зламали лише дивом. Скориставшись щитом, немов санчатами, троє бісенят скотилися по внутрішньому схилу кратера. Їх кидало з боку в бік і било об каміння.
За секунду вони опинилися метрів за п’ятдесят від Холлі, і вона відчула запах поту, що виступив у них на чолі. Холлі направила на них дуло пістолета, але запізно. Не влучить. Та й інші скористалися б тим, що вона відволіклася.
Бісенята злобно на неї дивилися, вишкіривши гострі зуби. Один розлютився так, що у нього з пор почала виступати якась субстанція.
Вони підстрибнули на валуні, зависли в повітрі на довгу мить, і раптом щось сталося. Повітря запульсувало, і реальність миттєво розкололася на кольорові пікселі, немов на зіпсованому моніторі. У Холлі стиснуло шлунок. Бісенята зникли, прихопивши із собою трубу кратера радіусом два метри.
Холлі відсахнулася від дірки, і та сама собою закрилася.
Номер Один упав на коліна, і його знудило.
— Магія, — прошепотів він. — Зникає. Тяжіння Землі зараз сильніше за срібло. Усі в небезпеці.
Артеміс і Кван почувалися трохи краще, але тільки трохи.
— Я старший і краще контролюю свої почуття, — поділився Кван. — Тому мене і не знудило, — сказав він, і його знудило.
Артеміс навіть не дав старому цілителю часу отямитись. Бо часу не було. Він одночасно стискався і розгортався.
— Ходімо, — поквапив він. — Уперед.
Холлі підвелася на ноги, потягнувши за собою Номер Один. На схилі за ними демони зупинилися, побачивши, як зникли бісенята, але тепер знову почали наступ. Вони, безсумнівно, вважали, що за зникнення їхніх маленьких братів відповідає Холлі.