По острову прокотився гуркіт. Частини Гібраса полетіли в тунель. Деякі матеріалізуються на Землі, деякі в космосі. Дуже сумнівно, що ті нещасливі, які опинилися на цих уламках, виживуть. Магії, яка б направляла їх, у них не було.
Артеміс через силу зробив останні кроки до бомби і впав біля неї навколішки. Стер рукавом попіл з індикаторної панелі, уважно її оглянув і покивав у такт таймеру.
Таймер поводився дуже дивно: відлік то починав квапитися, то уповільнювався, а то відлік пускався в зворотному напрямку. Але хлопець знав, що в цьому має бути якась логіка. Магія — лише інша форма енергії, а енергія підкоряється певним правилам. Потрібно просто спостерігати за таймером і рахувати. Для цього знадобилося трохи більше часу, ніж вони могли собі дозволити, але Артеміс нарешті помітив повторення. Він хутко перебрав цифри в голові.
— Я зрозумів, — крикнув він Квану, що стояв навколішках поруч із ним. — Відлік відбувається переважно вперед. Година за секунду на рахунок сорок, після цього уповільнення до тридцяти хвилин за секунду на рахунок вісімнадцять, потім стрибок назад у часі, одна хвилина за секунду назад на рахунок два. І знову повторюється.
Кван кволо посміхнувся.
— Повтори, що було спочатку?
Артеміс підвівся, підняв бомбу з гнізда із попелу і грибів.
— Не звертайте уваги. Вам потрібно підготуватися для транспортації. Я перенесу бомбу куди потрібно.
— Добре, кмітливий Хлопче Бруду. Але нам усе одно потрібно чотири магічні істоти. Нам потрібен Н’зал.
Холлі підійшла до друзів, не припиняючи вогню.
— Подумаю, що я можу зробити.
Кван кивнув.
— Я тобі довіряю, капітане. Втім, куди мене довела довіра?
— Куди покласти бомбу?
Кван замислився.
— Нам треба утворити навколо неї коло, тож потрібно пласке місце. Поглянь туди!
Артеміс потягнув бомбу до вказаного місця. Воно було не так уже й далеко. А тоді вони всі зможуть стати навколо неї і дивитися, як вона вибухне.
Кожен мав своє завдання. І шанси на щасливий кінець були трохи нижчими, ніж можливість шлюбу гобліна з гномихою. Гоблін радше з’їсть свої ноги, ніж візьме за дружину гномиху.
Артеміс мав правильно розташувати бомбу. Номер Один і Кван відповідали за закляття. Обов’язкам Холлі важко було позаздрити: вона мала зберегти всім життя, ще й переконати Аббота до них приєднатися. І все це в той час, коли острів навколо них розсипався на частини.
Вулкан буквально розривало. Великі сегменти зникали, немов частини велетенського тримірного пазлу. За кілька хвилин і переносити нема чого буде.
Кван узяв Номера Один за руку і повів до невеличкого рівного місця.
— Так, хлопче. Я дуже вражений, що тобі вдалося викликати зображення солдатів. Але зараз час зробити дещо більше. Знаю, тобі боляче. Це тому, що ти дуже чутливий. Але ти не мусиш звертати уваги на біль. Нам потрібно перенести острів.
У Номера Один затремтів хвостик.
— Острів? Цілий острів?
Кван підморгнув:
— І всіх на ньому. Не хочу на тебе тиснути.
— Що нам робити?
— Від тебе мені потрібно лише одне. Збери свою магію. До останньої краплини. Дозволь їй пройти крізь мене. Решта — моя робота.
Не схоже, що це дуже складно. Але зібрати магію, коли навколо тебе літають стріли і зникають шматки пейзажу, було так само легко, як і сходити в туалет по команді, та й ще коли на тебе дивиться з десяток людей. І всі вони тебе ненавидять.
Номер Один заплющив очі та почав думати про магію.
«Магія. Ну ж бо, магіє!»
Він спробував піти тією самою стежкою, якою йшов, коли створював людей-солдатів. Дивно, але зараз магія пішла легше, немов вона була вже готова. Дверцята клітки відчинили, і тварина вийшла на волю. Номер Один відчув, як по руках потекла сила. Відчув, яка вона жива, а він сам у порівнянні з нею лише маріонетка.
— Гей, хлопче! — сказав Кван. — Не знеси мені голову. Притримай коней, доки не настане слушний час. — Старий цілитель крикнув Артемісу, і голос його був ледь чутним серед какофонії звуків: — Скільки ще?
Артеміс тягнув бомбу, впираючись ногами у стверділий попіл. Але в голові чомусь крутилося, що Батлер просто закинув би цю валізку на плече і без особливих зусиль переніс би її на плато.
— Рахуйте до трьохсот. Може, до двохсот дев’яноста дев’яти. Якщо руйнування відбуватиметься стабільно. А воно і має так відбуватися.
Кван перестав слухати його після слова «триста». Він міцно схопив Номера Один за руку.
— П’ять хвилин, і ми рушаємо додому. Час починати мантру.
Кван заплющив очі та захитав головою, забормотавши щось на давній демонській мові.