— Магія, — прошепотіла вона, долаючи біль.
Аббот радів.
— Магія тобі не допоможе, ельфе. Я вже давно створив цей меч, на випадок, якщо з’явиться цілитель. На лезо накладене закляття, яке розриває магічне коло.
Говорячи це, він продовжував розмахувати мечем. З рота в нього бризкала слина, з меча стікала кров Холлі і розтікалась по попелу.
Холлі закашляла. Біль був такий, немов її розірвало надвоє. Магія тут не допоможе. Допомогти могла лише одна людина.
— Артемісе, — кволо покликала вона. — Артемісе, допоможи.
Артеміс Фаул кинув на неї погляд і повернувся до таймера, лишивши Холлі Шорт вмирати на землі. Що вона і зробила.
ГЛАВА 15: ЗНОВУ ВДОМА, ЗНОВУ ВДОМА
АРТЕМІС возився з бомбою, і раптом усе зрушило з місця. Його накрило хвилею магії, змусивши впасти на коліна. На якусь мить усі органи чуття отримали таке перевантаження, що він нічого не відчував, лише хапав ротом вакуум. Першим, зі сльозами, повернувся зір.
Він поглянув на таймер. Три хвилини, якщо ритм не порушиться. Подивився ліворуч, де чаклували Кван і Номер Один, і праворуч, де стримувала демонів Холлі. Світ навкруги тремтів і зникав. Стояв пекельний гуркіт, не було чим дихати.
Бомба була такою важкою, що у Артеміса заболіли пальці, і він укотре пожалкував, що поруч немає Батлера, який би полегшив його страждання. Але Батлера не було і не буде, якщо Артеміс не зробить те, що потрібно. План був простий: пересунути валізку на плато. Об’єкт А в точку Б. Думати про це немає сенсу.
І тут Холлі вдарили мечем, і все стало набагато складніше.
Краєм ока Артеміс побачив, як меч увійшов у тіло подруги. Що іще гірше, він почув звук. Легеньке клацання, немов у замок увійшов ключ.
«Цього не може бути, — подумав він, — Ми стільки разом пережили, що я не можу так просто загубити Холлі».
Коли меч вийшов з тіла, звук був зовсім нестерпним. Артеміс знав, що він переслідуватиме його до самої могили.
Аббот аж світився від щастя. «Магія тобі не допоможе, ельфе. Я вже давно створив цей меч».
Артеміс опустився на землю, ледь стримуючись, щоб не кинутися до Холлі. Магія Холлі не допомогла, а от комбінація магії з наукою зуміла б. Він намагався не дивитися на кров, що витікала з глибокої рани. В Холліному майбутньому не було нічого, крім смерті.
Її теперішнє майбутнє. Але майбутнє можна змінити.
Номер Один і Кван не бачили її смерті. Вони сиділи і зосереджено створювали блакитні кола. Тепер Аббот прямував до них. З кінчика його меча скрапувала кров, і на попелі лишався дороговказ до наступної жертви.
Пролунали останні слова Холлі. «Артемісе, — сказала вона. — Артемісе, допоможи».
Артеміс глянув у її бік. Лише разочок. Швидко. Він не мав цього робити. Він побачив, як помирає подруга, і мало не збився з рахунку. А зараз це було найголовніше.
Холлі померла, і поруч із нею не було друга, який би тримав її за руку. Артеміс відчув, як її не стало, — іще один дар магії. Він продовжував рахувати, витираючи сльози з очей.
«Рахуй! Зараз це єдине, що має значення».
Хлопець підвівся, пішов до своєї загиблої подруги. Його побачив Аббот. Наставив на Артеміса свій меч.
— Ти наступний, Хлопче Бруду. Спочатку цілителі, тоді ти. Коли вас не стане, усе повернеться на свої місця.
Артеміс не звернув на нього уваги. Він кивав головою в такт рахунку і стежив, щоб не поспішати. Рахунок має бути точним, або всі вони пропали.
Аббот пройшов повз Квана і Номера Один. Ті були такі зосереджені, що ледь відчули його присутність. Два удари зачарованого меча, і роботу зроблено. Номер Один упав на спину, з пальців у нього сочилася блакитна магія.
Кван не впав, його утримав Абботів меч.
Артеміс не став дивитися в очі Холлі. Не зміг. Замість цього він узяв з її руки пістолет і прицілився.
«Уважно. Рахунок — це все».
Аббот витяг меча з грудей Квана, і маленьке тіло впало на землю. Троє вбитих за такий короткий час!
Артеміс не звернув уваги на останні подихи і ритмічне хрустіння попелу, яке підказувало, що наближається Аббот. Та демон і не ховався.
— Я повернувся, людино. Перевіримо, чи ти встигнеш обернутися?
Артеміс подивився на відбитки ніг навколо Холлі, їх було так багато, але тільки два відбитки були поряд: там, де Аббот став і вдарив. І весь цей час він рахував, пригадуючи власні розрахунки.
«Час у годину на рахунок сорок, тоді уповільнення до тридцяти хвилин за годину на рахунок вісімнадцять, тоді трохи в зворотному напрямку, одна хвилина за секунду на рахунок два. І все повторюється».