«Облиш ти те мистецтво, Артемісе, — попросила Холлі. — А то ми опинимося в двадцятому сторіччі».
«Дев’ятнадцятому, — відповів хлопець. — Але я тебе зрозумів».
Можна було подумати, що суперечка в таку мить — лише марнування дорогоцінного часу, але обмін думками відбувався миттєво. Через магічні канали передавалося водночас мільйони мульти-сенсорних повідомлень. У порівнянні з цим способом комунікації оптоволокно було таким же ефективним, як і дві бляшанки, з’єднані мотузкою. Спогади, думки і таємниці були відкриті для всіх.
«Цікаво, — зауважив Артеміс. — Якщо можна було б відтворити цю модель, я б здійснив революцію у світі комунікацій».
«Ви були статуєю? — охнув Квеффор. — Я правильно зрозумів?»
У центрі кола цокав таймер, наближаючись до нуля. Засвітився нуль, до всіх детонаторів, включаючи три фальшиві, пішов заряд. Звідти він потрапив до блоку вибухівки завбільшки з невеличкий телевізор.
«Ну от», — подумав Кван.
Бомба вибухнула, перетворивши металеву валізу на мільйон надзвукових дротиків. Внутрішня сфера зупинила дротики, увібравши в себе їхню кінетичну енергію і зміцнивши тим самим зовнішню півсферу.
«Я бачив! — подумав вражений Артеміс. — Дуже розумно».
І він дійсно бачив. За допомогою латерального бачення, яке дозволяло кожному бачити події з комфортною для себе швидкістю і з того ракурсу, з якого хотілося. А тим часом мозок лишався зосередженим на рідному часі й одночасно насолоджувався видовищем. Артеміс вирішив вивести третє око за межі кола. Що б не відбувалося з островом, це мало бути дуже колоритним.
Вибух вивільнив силу електричної бурі в простір, завбільшки з намет на чотирьох осіб. Усе всередині цього простору мало перетворитися на пару, але вогонь і ударні хвилі затримала маленька золотава сфера. Там вони і вирували, прориваючись назовні крізь деякі місця. Коли таке траплялося, від блакитних кіл відокремлювалася частка енергії, що била в золотаву сферу, немов блискавка.
Кілька таких блискавок пройшли прямо крізь тіло Артеміса. Але він лишився неушкодженим. Навіть більше — енергії у нього побільшало, він став сильнішим.
«Мене береже Кванове закляття, — подумав він. — Це просто фізика: енергію не можна знищити, тож вона набуває іншої форми — перетворюється на магію».
То було неймовірне видовище. Енергія бомби підсилювала магію в колі, доки блакитні спалахи не підкорили собі спалахи жовтогарячого кольору. Поступово сила бомби увібралася і трансформувалася в магію. Кола світилися сліпучим блакитним світлом, і постаті в середині кола немов самі складалися із чистої енергії. Їх охоплювало зворотне позачасове закляття, і вони ледь помітно мерехтіли.
Раптом блакитні кола запульсували, і магічна хвиля передалася острову. Прозорість водою розлилася по поверхні, і земля почала її жадібно всотувати. Спалах за спалахом, і прозорість вийшла за межі кратера. Демонам у містечку здалося, мабуть, що вулкан поглинула магія. З кожним спалахом порожнеча поширювалася, лишаючи там, де щойно була земля, лише золотаві іскорки.
Дематеріалізація сягнула берега і поширилася метрів на десять в океан. Дуже скоро не лишилося нічого, крім магічного кола, що світилося блакитним у багряному просторі чистилища.
До них звернувся Кван.
«Зосередьтеся. Артеміс і Холлі, віднесіть нас додому».
Хлопець міцно стиснув руку подруги. Вони були близькі, як ніколи. І розум став одним цілим для обох.
Артеміс повернувся і зазирнув у блакитні очі Холлі. Вона подивилася на нього і посміхнулася.
— Я пам’ятаю, — сказала вона вголос. — Ти мене врятував.
Хлопець посміхнувся у відповідь.
— Цього ніколи не було, — сказав він.
І тоді їхні тіла і душі розщепилися на атоми і вирушили в подорож серед галактик і тисячоліть.
Простір і час не можна було розрізнити. Це було зовсім не те, що летіти на повітряній кулі над лінією часу і казати: «Дивись, он двадцять перше сторіччя. Летимо туди».
Усе перетворилося на відчуття і враження. Артемісові довелося відмежуватися від бажань сотень демонів навколо нього і зосередитись на власному компасі. Його розум нестримно бажав знову опинитися у своєму часі, і хлопець просто йому підкорився.
Це бажання було легеньким, немов світло. Воно зігрівало зсередини і не давало збитися зі шляху.
«Добре, — похвалив Кван, — Лети на світло».
«Це жарт?» — поцікавився Артеміс.