Холлі послала несильний розряд Абботу в голову.
— Наступний отримаєш поміж очей, демоне.
Аббот схопив Номера Один і прикрився ним, як щитом.
— Стріляй, ельфе! Позбав нас обох цього жалюгідного існування.
Але Номер Один змінився. Раніше він би тремтів і боявся, але тепер сльози у нього на щоках висохли, очі посерйознішали.
«Щойно моє життя починає покращуватися, Аббот усе псує, — подумав він. — Як же мені набрид цей демон. От би він зник!»
Для Номера Один це було неабияке досягнення. Раніше в таких ситуаціях йому самому хотілося зникнути. Отже, Номер Один розправив плечі та звернувся до Аббота.
— Хочу поговорити з Квеффором! — заявив він, щоправда, голос у нього трохи тремтів.
— Квеффора немає! — закричав Аббот, бризкаючи слиною. — Від нього лишилася тільки магія. Моя магія!
— Я хочу поговорити з Квеффором! — повторив заручник трохи голосніше.
Така непокора розлютила Аббота. Його прорвало, немов відкрився клапан на штанях у гнома. Демон вирішив, що не потерпить такої зухвалості від якогось там біса. Він підкинув його вгору, розкрутив у повітрі і підхопив за плечі біля самої землі. Номер Один опинився віч-на-віч з Абботом, і демонові роги торкнулися його вух. Очі Аббота звузилися, з рота капала слина.
— Довго тобі не жити, бісику!
Якби Аббот краще придивився до свого полоненого, то помітив би, що очі Номера Один засвітилися блакитним, а руни засяяли і замерехтіли. Але, як завжди, Аббота цікавила лише власна особа.
Номер Один підвів руки і схопив демона за роги. — Як ти насмілився! — оскаженів Аббот.
Торкнутися рогів демона означало кинути йому виклик.
Номер Один зазирнув просто йому у вічі.
— Я сказав, що хочу поговорити з Квеффором!
Цього разу Аббот його почув, бо цей голос належав не Номеру Один. Це був голос чистої магії, сповнений незаперечної сили.
Аббот заблимав очима.
— Я... е-е... перевірю, чи тут він.
Але тепер Номер Один і сам уже міг упоратися, бо він навчився контролювати свою силу. Він послав магічний сигнал через роги до мозку Аббота. Роги засвітилися блакитним, і з них посипалися ороговілі пластинки.
— Обережніше з рогами, — пробелькотів Аббот, і очі в нього закотилися. — Жінкам подобаються роги.
Номер Один трохи покопирсався в голові у Аббота, доки не знайшов Квеффора, що спав у далекому куточку, який учені називають лімбічною системою.
«Проблема в тому, — зрозумів Номер Один, — що в голові вистачає місця лише для однієї свідомості. Аббота потрібно кудись діти».
І користуючись лише інстинктивним знанням, не маючи ніякого досвіду, Номер Один спонукав свідомість Квеффора, доки та не зайняла цілий мозок. Щоправда, від побічних ефектів цілитель страждатиме. Інколи його скручуватимуть судоми, і м’язи сечового міхура несподівано розслаблятимуться, — цей синдром згодом назвуть синдромом помсти Аббота. Але принаймні він контролюватиме своє тіло переважну більшість часу.
Через кілька років, після трьох судових процесів цілителі зможуть перемістити свідомість Аббота в нижчу форму життя. В тіло морської свинки, якщо бути точним. Свідомість демона дуже скоро підкорить собі свідомість свинки. А учні цілителів забавлятимуться, кидаючи мініатюрні мечі у вольєр зі свинкою і з реготом спостерігаючи, як та намагається їх зібрати.
Квеффор поблимав Абботовими очима.
— Дякую, Номере Один, — сказав він, поставивши маленького цілителя на землю. — Він завжди був сильнішим за мене, але тепер він зник. Я вільний... — Квеффор поглянув на свої нові руки. — І в мене м’язи.
Холлі опустила пістолет і поставила руку на стегно.
— Ну от і все. Наші проблеми скінчилися?
Артеміс відчув, як під ним ледь помітно заворушилася земля. Він опустився на коліна і приклав долоні до ґрунту.
— Не хочу тебе засмучувати, Холлі, але мені здається, що ми потопаємо.
Але справи були не такі кепські, як здавалося. Звісно, все було дуже серйозно, — врешті-решт, острів опускався під воду. Але на них уже чекала допомога.
Холлі зрозуміла, що наручний комп’ютер, який досі не подавав жодних ознак життя, затріщав від повідомлень ЛЕП.
«Небо — це проекція, — подумала вона. — Вони чекають на нас».
Раптом з нізвідки з’явилися сотні ельфійських машин, і повітря над островом сповнилося гулом. Транспортери «швидкої допомоги» шукали місця для посадки. Техніки уже почали кріпити підтримуючі платформи, а один із транспортерів ЛЕП опустився прямо в кратер вулкана.
Маленький транспортер мав форму краплі та поверхню, що не відбивала світла, тож побачити його було напрочуд важко, навіть із вимкненим захистом.