— Батлера?
— Так, Батлера, — Рут помовчав. — Але не забувай, що сканерів у нас працюватиме небагато, Холлі. Не хочу, щоб ти скористалася ситуацією.
— Ні, сер. Тільки справи.
— Даєш мені слово?
— Так, сер. Гарантую.
Рут розтер підбором недокурок сигари.
— Не хочу, щоб сьогодні постраждав іще хтось. Навіть Артеміс Фаул.
— Зрозуміло.
— Хіба що це буде абсолютно необхідно, — додав командир.
ГЛАВА 3: ПОДОРОЖ ПІД ЗЕМЛЮ
Школа для молодих джентльменів Сент-Бартлебі
БАТЛЕР служив у Артеміса Фаула з тієї самої миті, як хлопець народився. Свою першу варту він відбув біля палати в пологовому будинку. Уже понад десять років Батлер був учителем, наставником і захисником молодого спадкоємця. Ця парочка ніколи не розлучалася більше, ніж на тиждень. До сьогодні. Не було чого хвилюватися, він це прекрасно знав. Охоронець не повинен відчувати емоційну прихильність до руки, яка його годує. Це впливає на поведінку. Але в години дозвілля Батлер уявляв юного Фаула своїм молодшим братом, якого в нього ніколи не було.
Батлер припаркував бентлі «Arnage Red Label» біля коледжу. Треба зауважити, що мускули у дворецького стали іще рельєфнішими. Артеміс жив у школі-інтернаті, а Батлер проводив більше часу в тренажерному залі. Якщо чесно, Батлерові набридло качати залізо, та адміністрація коледжу заборонила тримати в кімнаті Артеміса гантелі і штанги. А коли садівник знайшов схованку охоронця під кущиками, тому взагалі заборонили з’являтися на території коледжу.
Артеміс вийшов через ворота. Коментарі доктора По не йшли у нього з думки.
— Проблеми, сер? — спитав Батлер, помітивши кислий вигляд свого працедавця.
Артеміс забрався до бентлі, опустився на бордове шкіряне сидіння і витяг із бару пляшку з негазованою водою.
— Навряд. Іще один шарлатан белькотів щось незрозуміле.
Батлер підвищив голос.
— Перекинутися з ним слівцем?
— Дамо йому спокій. Які новини про «Зірку Фаулів»?
— Ми отримали електронного листа з маєтку. Формат MPEG.
Артеміс спохмурнів. На телефоні подивитися файли такого формату він не зможе.
Батлер дістав із бардачка портативний комп’ютер.
— Подумав, що вам захочеться подивитися, тож завантажив сюди.
Він передав комп’ютер через плече. Артеміс увімкнув компактний прилад, розгорнув плаский кольоровий екран. Спочатку йому здалося, що акумулятор розрядився, потім хлопець зрозумів, що дивиться на вкрите снігом поле. Біле на білому, лише неясні тіні натякають на западини чи пагорби.
У Артеміса аж шлунок стиснувся від неприємного відчуття. Дивно, як таке маленьке зображення може так стривожити.
Камеру направили вгору, в сіре присмеркове небо. Потім на чорний скрючений предмет удалині. Через маленькі колонки почулося ритмічне рипіння — оператор ступав по снігу. Предмет проступив ясніше. То людина сиділа на стільці. Ні, була до нього прив’язана. У склянці Артеміса дзенькнув лід. Затрусилися руки.
На чоловікові було лахміття, явно залишки дорогого костюма. Обличчя, немов спалахи блискавки, розсікали шрами. Однієї ноги не вистачало. Впізнати було дуже важко. Дихання Артеміса стало уривчастим, немов він щойно пробіг марафон.
На шиї у чоловіка висіла табличка. Шматок картону на мотузці. На ньому чорними літерами було нашкрябано: «Здравствуй, сын». Камера на кілька секунд наблизила послання і вимкнулася.
— Це все?
Батлер кивнув.
— Лише чоловік і напис. Більш нічого.
— «Здравствуй, сын», — повторив Артеміс російською, майже без акценту.
Поки батька не було, він трохи підучив мову.
— Перекласти? — спитав Батлер, який теж розмовляв російською. Вивчив, коли в кінці вісімдесятих провів п’ять років шпигуном. Проте його вимова була не такою вишуканою, як у хлопця.
— Ні, я знаю, що це означає, — відповів Артеміс. — «Здравствуй, сын». Привіт, сину.
Батлер вирулив на проїжджу частину. Кілька хвилин обидва мовчали. Нарешті дворецький запитав:
— Думаєте, то він, Артемісе? Той чоловік — ваш батько?
Артеміс перемотав запис, зупинився на обличчі таємничого чоловіка. Торкнувся дисплея, і по екрану пробігла райдужна хвиля.
— Здається, так, Батлере. Але якість зображення дуже погана. Не можу бути цілком певним.
Батлер зрозумів, що його юного працедавця захлеснули емоції. Він теж утратив родича. На борту «Зірки Фаулів» перебував його дядько, Майор, який у тій нещасливій подорожі супроводжував Артемісового батька. На жаль, тіло Майора знайшли в Перському морзі.