Выбрать главу

Артеміс швидко себе опанував.

— Я маю із цим розібратися, Батлере.

— Ви знаєте, що буде далі, так?

— Так. Вимагатимуть викуп. Це лише спосіб при­вернути мою увагу. Потрібно перевести в готівку трохи ельфійського золота. Негайно зв’яжись із Ларсом із Цюриха.

Батлер піддав газу і виїхав на швидкісну смугу.

— Артемісе, у цих справах я маю певний досвід.

Артеміс не перебивав. Кар’єра Батлера до наро­дження молодшого Фаула була, м’яко кажучи, різно­манітною.

— Викрадачі намагаються усунути усіх свідків. А потім спробують усунути одне одного, аби не ді­лити викуп.

— Що ти хочеш сказати?

— Хочу сказати, що викуп аж ніяк не гарантує безпеку вашого батька. Якщо той чоловік дійсно є вашим батьком. Цілком можливо, що викрадачі за­беруть гроші, а потім повбивають нас усіх.

Артеміс подивився на екран.

— Ти маєш рацію. Мені потрібен план.

Батлер затамував подих. Він добре пам’ятав остан­ній план. їх обох мало не вбили, а на планеті мало не почалася війна між двома зовсім різними світами. Батлер не з тих, кого легко налякати, але вистачило спалаху Артемісових очей, щоб по спині в нього пробіг холодок.

Транспортний термінал Е1:

Тара, Ірландія

Капітан Холлі Шорт вирішила працювати без пере­рви і подалася на поверхню. Зупинилася лише, щоб підживитися калорійною шоколадкою та енерго-коктейлем, і заскочила в перший же транспортер до тер­мінала в Тарі.

Чиновник у Тарі життя не полегшив. Його дуже роздратувало, що капітан Шорт не лише зажадала окремий транспортер і попросила відмінити всі рей­си, аби поїхати першою, але й лишила транспортер за собою на дорогу назад.

— Чому б вам не перевірити систему ще раз? — процідила Холлі. — Гадаю, авторизацію від Поліцей­ської Плази ви вже отримали.

Злющий гном звірився з маленьким комп’ютером.

— Ні, мем. Нічого ми не отримали.

— Слухайте, пане...

— Комендант Терріл.

— Коменданте Терріл. У мене важливе завдання. Національна безпека. Мені потрібно, щоб ви трима­ли зал прибуття порожнім наступні дві години.

Терріл театрально закотив очі під лоба й удав, що втрачає свідомість:

— Наступні дві години! Чи ви збожеволіли, дамоч­ко? Прибувають три транспортери з Атлантиди! Що я їм скажу? Тури відміняються через якісь таємничі

махінації ЛЕП. Зараз сезон у розпалі! Я не можу отак просто все закрити. В жодному разі!

Холлі знизала плечима.

— Добре. Тож нехай усі ваші туристи побачать двох людей, яких я маю привезти вниз. Матимете за­колот. Гарантую.

— Двох людей? — перепитав голова служби без­пеки. — В терміналі? Ви з глузду з’їхали?

Холлі урвався терпець. І час скінчився.

— Бачите це? — показала вона на значок на шоло­мі. — Я з ЛЕПу. Капітан. І жоден гном не має права ставати мені на перешкоді.

Терріл випрямився на повний зріст, що складав аж цілих сімдесят сантиметрів.

— Так, я про вас чув. Дівчинка-капітан, несповна розуму. Мали халепу минулого року, так? Мої подат­ки пішли на те, щоб усе залагодити.

— Спитайте Центр, бюрократичний дурню.

— Можете називати мене як завгодно, пані. Існу­ють правила, і без підтвердження знизу я не можу нічого зробити. Особливо для легковажної панянки, що створює проблеми.

Рука Холлі потягнулася до електричного кийка.

— Ви добре усвідомлюєте, що робите, так?

— Що? — огризнувся гном.

— Перешкоджаєте офіцерові ЛЕП при виконанні обов’язків.

— Нікому я не перешкоджаю...

— І я маю право усувати всі перешкоди на моєму шляху, якщо вважаю це за потрібне.

— Не погрожуйте мені, пані.

Холлі витягла кийка і професійно його крутонула.

— Я не погрожую. Просто повідомляю. Якщо продовжуватимете перешкоджати мені, я усуну пе­решкоду, тобто вас, і звернуся до іншого чиновника.

— Не насмілитеся.

Холлі усміхнулася.

— Я ж дівчинка-капітан, несповна розуму. Пам’я­таєте?

Гном замислився. Навряд чи офіцер огріє його кийком. Та хтозна, чого можна очікувати від баби?

— Гаразд, — погодився він і роздрукував доку­мент. — Ось вам віза на двадцять чотири години. Але якщо ви через цей час не повернетеся, я вас заареш­тую. Тоді погрожуватиму я.

Холлі схопила аркуш.

— Як завгодно. І запам’ятайте: коли я повернуся, тут нікого не має бути.

Ірландія, дорогою від школи Сент-Бартлебі до маєтку Фаулів

Артеміс погрався з Батлеровою ідеєю. Такий прийом він використовував, коли намагався скласти план. Урешті-решт, якщо хтось і був експертом у схожих справах, то це саме його охоронець.