— А тобі, звісно, можна.
— Я серйозно, Джуліусе. Ми знайомі з Опал Кобой з університету. На неї не можна розраховувати. У всіх наших «Нейтрино» чіпи від Кобой. Якщо лабораторія зникне, у нас залишаться кілька ДНК-пістолетів та електричних кийків.
Рут гмикнув.
— «Кобой» просто обновили всю зброю і всі транспортні засоби в ЛЕП. Тепер усе втричі потужніше і вдвічі чистіше з огляду на екологію. Статистика краща, ніж для обладнання з твоєї лабораторії, Фоулі.
Фоулі приєднав до комп’ютера низку фіброоптичних волокон.
— Так. Може, якби Рада виділила мені гідний бюджет...
— Припини скиглити, Фоулі. Я бачив бюджет для цієї штуки. Доведи, що нею можна не лише труби прочищати.
Глибоко ображений Фоулі лише хвостом махнув.
— Це ретаймер. Може, мені його запатентувати від себе особисто?
— Що ж саме він робить?
Фоулі увімкнув плазмовий монітор на стіні.
— Бачите ці темні кола? Це сітківка ока людини. Кожний образ лишає по собі легесенький відбиток, немов негатив фотокартки. Ми можемо завантажити потрібні зображення до комп’ютера і пошукати відповідники.
На коліна від захвату Рут не впав.
— Зручно.
— Саме так. Спостерігайте.
Фоулі вивів на екран зображення гобліна і підключився до бази даних ретаймера.
— Для кожної риси отримаємо відповідник. Десь близько двохсот — це нормально. Форма голови, риси обличчя тощо. Якщо більше — це означатиме, що він зустрічався з гоблінами.
На екрані висвітилася одна вісімдесят шоста.
— Щодо гоблінів результат негативний. Спробуємо «Софтноуз».
Число знову було менше двохсот.
— Знову негативний. Вибачте, капітане, та пан Фаул невинний. Він ніколи не бачив гобліна, не кажучи вже про торгівлю з Б’ва Келл.
— Вони могли стерти йому пам’ять.
Фоулі відліпив «вантузи» від Артемісових очей.
— Уся справа в тому, моя крихітко, що стирання пам’яті тут не спрацює. Ретаймер працює з фізичними величинами. Щоб приховати зображення, довелося б пошкрябати сітківку.
— Чи є щось у людському комп’ютері?
— Багато чого, — відповів Фоулі. — Але нічого кримінального. Жодної згадки про гоблінів або батарейки.
Рут почесав квадратне підборіддя.
— А великий? Він міг бути посередником.
— Я вже перевірив його ретаймером. Нічого. Визнайте, що ЛЕП схопила не ту людину. Зітріть пам’ять і відправте додому.
Холлі кивнула. Командир — ні.
— Зачекайте, я думаю.
— Про що? — поцікавилася Холлі. — Чим скоріше ми приберемо носа Артеміса Фаула з наших справ, тим краще.
— А може й ні. Коли він уже тут...
Холлі так і роззявила рота.
— Командире, ви не знаєте Фаула так, як я. Дайте йому половинку шансу, і він перетвориться на проблему. Більшу, ніж гобліни.
— А раптом він допоможе нам із гоблінами?
— Заперечую, командире. Цим людям не можна довіряти.
Обличчя Рута аж спалахнуло в темряві.
— Думаєш, мені це подобається, капітане? Думаєш, мені подобається загравати з Хлопцем Бруду? Аж ніяк. Я би ліпше смердючого хробака проковтнув, аби не просити Артеміса Фаула про допомогу. Але хтось постачає зброю Б’ва Келл, і потрібно його знайти. Тож дотримуйся програми, Холлі. На кону значно більше, ніж твоя дурна вендета.
Холлі прикусила язика. Заперечувати командирові вона не могла після всього, що він для неї зробив. Але просити Артеміса Фаула про допомогу — то вже геть нікуди не годиться, якою б складною не була ситуація. Вона ані хвилини не сумнівалася, що ця людина знайде рішення проблеми, та якою ціною?
Рут набрав у легені більше повітря.
— Добре, Фоулі, приводь його до тями. І знайди для нього перекладач. Від голосу Людей Бруду в мене голова болить.
Артеміс потер підпухлу шкіру під очима.
— Снодійне в гумі? — подивився він на Фоулі. — Мікроголки?
Кентавр був уражений.
— Ти досить розумний для Хлопчика Бруду.
Артеміс торкнувся маленького пристрою у формі півмісяця, якого причепили йому за вухо.
— Перекладач?
Фоулі кивнув у бік командира.
— У декого голова болить від чужої мови.
Артеміс розправив шкільну краватку.
— Розумію. Ну і чим можу вам допомогти?
— Чому ти вирішив, що нам потрібна твоя допомога? — прогарчав Рут, не витягуючи з рота сигари.
Хлопчик посміхнувся.
— У мене таке відчуття, командире, що якби вам щось не було від мене потрібно, я б отямився у власному ліжку, і жодного спогаду про нашу зустріч у мене б не лишилося.
Фоулі сховав усмішку під волохатою лапою.
— Тобі пощастило, що ти отямився не у в’язниці, — зауважила Холлі.