— Ногу він точно втратить, — сказав Вассікін, — Пальців зо два також. З обличчям теж усе погано.
— Дякую, лікарю Михайле, — сухо прокоментував Камар. — Якісь документи?
Вассікін швидко оглянув кишені. Гаманець і годинник.
— Нічого. Дивно. Така заможна людина, як цей чоловік, мусила б мати якісь власні речі, еге ж?
Камар кивнув.
— Так, — він повернувся до юрби. — Десять секунд, потім матимете неприємності. Гроші залиште собі, усе інше поверніть мені.
Моряки замислилися. Чоловік був не дуже великий. Але він належав до мафії — російського організованого злочинного синдикату.
Шкіряний гаманець передали із рук у руки, і він шльопнувся на брезент. Через кілька секунд до нього приєднався хронограф від Картьє. Золотий із діамантовим ремонтуаром. Вартістю в п’ять середніх російських річних зарплат.
— Мудре рішення, — сказав Камар, підбираючи здобуті скарби.
— Ну? — поцікавився Вассікін. — Лишаємо?
Камар витягнув із лайкового гаманця платинову карту Vіsа, перевірив ім’я.
— Авжеж, лишаємо, — відповів він і витяг мобільний. — Накрийте його ковдрами. З нашою вдачею він і пневмонію підхопить. А нам аж ніяк не потрібно, щоб із ним щось скоїлося. Це наш квиток до найкращих часів.
Камар повеселішав. Зовсім на нього не схоже.
Вассікін підвівся.
— Кому ти телефонуєш? Хто цей хлопець?
Камар натиснув кнопку швидкого набору номера.
— Телефоную Бривіті. А ти думав кому?
Вассікін зблід. Телефонувати босові небезпечно. Усім відомо, що Бривіта відстрілював тих, хто приносив погані новини.
— Це ж добра новина, еге ж? Ти розкажеш йому добру новину?
Камар помахав карткою перед носом партнера.
— Прочитай.
Кілька секунд Вассікін витріщався на картку.
— Не розумію англійської. Що тут написано? Що це за ім’я?
Камар сказав. На Михайловому обличчі розпливлася посмішка.
— Телефонуй, — дозволив він.
ГЛАВА 1: РОДИННІ ЗВ'ЯЗКИ
УТРАТА чоловіка дуже вплинула на Анджеліну Фаул. Вона замкнулася в своїй кімнаті і відмовлялася з неї виходити. Жінка знайшла притулок у своєму розумі,замість реального життя обрала мрії. І хтозна, чи одужала б вона, якби син, Артеміс Другий, не домовився з ельфійкою Холлі Шорт: психічне здоров’я матері в обмін на половину золота, видуреного в ельфійської поліції. Коли матуся цілком одужала, Артеміс Молодший зосередився на пошуках батька, витрачаючи чималі частки родинного спадку на екскурсії до Росії, місцевих інформаторів і пошук в Інтернеті.
Юний Артеміс отримав подвійну дозу фаулівських хитрощів. Проте після одужання матері, високоморальної і красивої жінки, йому стало дуже важко реалізовувати свої геніальні проекти. Проекти, що були життєво необхідні для пошуків батька.
Анджеліну дуже непокоїла одержимість сина. Вона боялася, що останні два роки могли погано вплинути на психіку тринадцятирічного сина, тож записала його на прийом до шкільного психолога.
Шкода його. Психолога...
Школа для молодих джентльменів Сент-Бартлебі, графство Віклоу, Ірландія, наш час
Доктор По відкинувся на спинку стільця, підвів очі від аркуша паперу.
— Ну, пане Фауле, побалакаємо?
Артеміс глибоко зітхнув, відкинув із блідого лоба темне волосся. Коли вже люди зрозуміють, що такий розум, як у нього, не можна розбирати на частини? Та він сам прочитав більше книжок із психології, аніж цей психолог. Він навіть написав статтю до «Психологічного журналу» під псевдонімом доктор Ф. Рой Дін Шліппе.
— Так, лікарю. Давайте побалакаємо про ваш стілець. Вікторіанський?
По ніжно погладив шкіряне поруччя.
— Саме так. Щось на кшталт сімейного спадку. Дідусь купив на аукціоні Сотбіс. Колись стояв у палаці. Улюблений стілець королеви.
Артеміс напружено посміхнувся. Розтягнув губи не більше, ніж на сантиметр.
— Справді, лікарю. В палацах підробок як правило не зустрічається.
Помацав потерту шкіру.
— Підробка? Запевняю вас, пане Фауле, він цілком справжній.
Артеміс нахилився, щоб роздивитися ближче.
— Дуже винахідливо. Погляньте сюди. — Погляд По простежив за пальцем хлопця. — Меблеві цвяшки. Бачите на головці у цього борозенки хрест- навхрест? Машинна штамповка. Не раніше за тисяча дев’ятсот двадцятий. Вашого дідуся надурили. То й що з того? Стілець собі й стілець. Не дуже він і важливий, чи не так, лікарю?