Сьогодні такого не вийде. З брязкальцем рекорду не побити. Відчуваючи, як сила тяжіння майже стягує шкіру з вилиць, Холлі потягнула важіль назад, ніс став вертикально. Вона із задоволенням почула, як обидва пасажири зітхнули від полегшення.
— Ну, Фоулі, ми піднімаємось. Яка ситуація над землею?
Вона почула, як Фоулі поклацав на клавіатурі.
— Вибач, Холлі, немає доступу до нашого обладнання на поверхні. Забагато радіації після останнього виверження. Ти лишилася сама.
Холлі подивилася на двох блідих чоловіків.
«Сама, — подумала вона. — Якби ж то».
Париж, Франція
Отже, якщо не Артеміс допомагає Каджонові зі зброєю для Б’ва Келл, то хто? Якийсь диктатор- тиран? А може, розчарований генерал, що має доступ до необмеженої кількості батарейок? Ні. Не зовсім.
За торгівлю батарейками відповідав Люк Каррере. Правда, дивлячись на нього, ви б такого ніколи не подумали. Власне, він навіть сам того не знав. Люк — непомітний французький приватний детектив, відомий своєю некомпетентністю. В поліцейських колах ходили плітки, що Люк не зможе і м’яча для гольфа знайти в бочці з моцарелою.
Каджон зупинився на Люкові з трьох причин. По- перше, згідно з файлами Фолі, у Каррере була репутація махінатора. Незважаючи на те що як детектив він нікуди не годився, Люк запросто міг отримати все, чого бажав клієнт. По-друге, цей чоловік був дуже жадібний, він би не відмовився від легких грошей. І по-третє, Люк був дурний. А всі ельфи знають, що слабкий ум найкраще піддається месмеру.
Каджон мало не посміхнувся, коли вичислив Каррере в базі даних Фоулі. Звісно, Брайар волів краще б не зв’язуватися з людьми. Але якщо мати справу лише з гоблінами, то нічого не вийде.
Установлювати контакти з Людьми Бруду у Каджона не дуже добре виходило. Яким би психічно неврівноваженим він не був, проте добре розумів, що станеться, коли людина дізнається про новий ринок під землею. Вони кинуться до ядра землі, як мурахи на цукор. Каджон іще не був готовий зустрічатися з людьми. Зарано. Зачекає, коли за ним стоятиме сила ЛЕП.
Тож замість переговорів Каджон надіслав Люкові Каррере невеличкий пакуночок. Першокласною захищеною гоблінською поштою...
Одного липневого вечора Люк Каррере повернувся до своєї квартири-офіса і знайшов на столі маленький пакунок. Принесла служба доставки. Або щось таке.
Люк зняв упаковку. В коробці у гніздечку з купюр по сто євро лежав маленький плаский пристрій. Схожий на портативний плеєр, але зроблений із чорного металу, що вбирав світло. Люк наказав би секретарці ні з ким його не з’єднувати. Якби було з ким. І якби була секретарка. Замість того він запхав готівку під свою брудну сорочку.
Раптом запрацював прилад: щось клацнуло, з’явився мініатюрний екран і колонки. На екрані Каррере побачив затемнене обличчя. Хоча Люк не бачив нічого, крім червоних очей, спина в нього взялася сиротами.
Дивно, бо коли обличчя почало говорити, усі хвилювання зникли, немов їх і не було. Чому він так переживав? Ця істота була другом. Чудовий голос. Немов хор янголів співає.
— Люк Каррере?
Люк мало не зойкнув від захвату. Чиста поезія!
— Уі. Це я.
— Бон суар. Ти бачиш гроші, Люку? Вони всі твої.
За шістдесят миль під землею Каджон майже посміхнувся. Легше, ніж він сподівався. Він хвилювався, що тієї крихти сили, яка лишилася в нього, не вистачить, щоб замесмеризувати людину. Але, здається, ця Людина Бруду має стільки ж сили волі, що і свиня, перед якою поставили корито з ріпою.
Люк стиснув купюри в кулаках.
— Ці гроші. Вони мої? Що потрібно зробити?
— Нічого. Гроші твої. Роби що хочеш.
Та Люк Каррере знав, що дурних грошей не буває, але голос... Голос був істиною.
Буде ще більше. Значно більше.
Люк перервав своє заняття, а саме цілування купюри у сто євро.
— Більше? Наскільки більше?
Очі жевріли, немов розпечені.
— Стільки, скільки захочеш, Люку. Але щоб їх отримати, тобі доведеться зробити мені невеличку послугу.
Люк попався.
— Звісно. Яку саме?
Голос, що лунав із колонок, був прозорим, немов вода у струмку.
— Дуже просту. Нічого протизаконного. Мені потрібні батарейки, Люку. Тисячі батарейок. Може, мільйон. Як гадаєш, зможеш їх дістати?
Люк на кілька секунд замислився. Банкноти лоскотали підборіддя. Власне, у нього була своя людина в доках, де регулярно завантажували кораблі до Ближнього Сходу. Були серед вантажу і батарейки. Люк був переконаний, що частину вантажу можна приховати.
— Батарейки. Оі, сертенман. Це я можу.
І так воно тривало вже кілька місяців. Люк Каррере дотримувався угоди і відсилав кожну батарейку,