— Що це? — поцікавився дворецький.
— Камера. Піднесіть її до обличчя Каррере, я замесмеризую його і витягну всю правду. До речі, тут іще одна примочка від Фолі — персональний захист. «Сейфетінет». Прототип. Маєте честь випробувати. Торкаєтесь екрана, і мікрореактор генерує сферу трифазового світла два метри в діаметрі. Від куль не захистить, а от від лазерних промінів та електричного шоку врятує.
— Гм-м-м... — із сумнівом оглянув пристрій Батлер. — На поверхні не так уже й часто стріляють із лазерів.
— То й не користуйтеся, мені байдуже.
Дворецький роздивився мініатюрний інструмент з усіх боків.
— Радіус один метр? А що це за штуки стирчать по боках?
Холлі жартома штовхнула дворецького в живіт. — Раджу тобі, велика людино, скрутитися в кульку. — Спробую запам’ятати, — сказав Батлер і застебнув пристрій на зап’ястку. — А ви спробуйте не повбивати одне одного, доки мене не буде.
Артеміс здивувався. Таке з ним не часто траплялося.
— Доки тебе не буде? Ти ж не сподіваєшся, що я залишусь тут?
Батлер почухав лоба.
— Не хвилюйтеся, ви все побачите через іридокамеру.
Кілька секунд хлопець намагався опанувати лють, потім опустився в крісло другого пілота.
— Розумію. Я лише затримуватиму тебе, а це, у свою чергу, затримає нас на шляху до батькового порятунку.
— Звісно, якщо ви наполягаєте...
— Ні, зараз не час для дитячих ігор.
Батлер ледь помітно посміхнувся. В чому не можна було звинуватити хазяїна, так це в дитячих іграх.
— Скільки в мене часу?
Холлі знизала плечима.
— Скільки завгодно. Звісно, чим скоріше, тим краще, — подивилася вона на Артеміса, — особливо для його батька.
Незважаючи на все, Батлер почувався чудово. Оце справжнє життя. Полювання. На кам’яний вік не дуже схоже, за такою-то напівавтоматичною пушкою під пахвою. Але принцип був дуже простий: виживає сильніший. А в тому, що сильніший саме він, Батлер не сумнівався.
Він пішов туди, куди показала Холлі, і швидко дістався виходу. Зачекав, доки вогник поряд із металевими дверима не змінився з червоного на зелений, і замасковані двері безшумно розчинилися. Охоронець обережно вийшов. Пощастило, що на мосту нікого не було, бо прикидатися бомжем у такому дорогому костюмі було б напрочуд складно.
Батлер відчув, як вітерець розтріпав йому волосся. Як добре вдихнути свіжого ранкового повітря після кількох годин під землею. Легко уявити, як почуваються ельфи, яким через людей довелося кинути свої рідні місця. Із того, що побачив Батлер, якби Народ схотів повернути своє, бійка довго не тривала б. На щастя для людства, ельфи були миролюбним народом і не готувалися до війни за території.
Берег був чистий. Батлер спокійно вийшов на набережну і пішов у бік кварталу Сен-Жермен.
Праворуч проплив катер із сотнею туристів на борту. Дворецький автоматично прикрив обличчя рукою — на випадок, якщо камера якогось туриста була націлена в його бік.
Батлер піднявся кам’яними сходами до дороги. За спиною здіймався в небо шпиль Нотр-Дама, ліворуч хмари пронизувала Ейфелеву вежу. Батлер упевнено пішов дорогою, кивнув кільком француженкам. Цей район був йому відомий, він кілька місяців тут провів, відпочиваючи після особливо небезпечного завдання від французької таємної поліції.
Батлер ішов по Рю Жакоб. Навіть у цей час вузеньку вулицю заповнили машини і вантажівки. Водії тиснули на клаксони, висовувалися з вікон і давали волю гальському темпераменту. Серед бамперів снували мопеди. Батлер обігнав кількох гарних дівчат. Посміхнувся. Париж. А він уже і забув.
Квартира Каррере була на Рю Бонапарт, навпроти церкви. Апартаменти в Сен-Жермен за місяць коштували стільки, скільки середньостатистичний парижанин і за рік не заробляє. Батлер замовив каву і круасан у кав’ярні «Бонапарт», розташувався за столиком на вулиці. За його підрахунками, звідси відкривався чудовий вид на балкон пана Каррере.
Довго чекати не довелося. Менше ніж за годину на балконі з’явився товстенький чоловічок і постояв кілька хвилин, опершись на декоративні поручні. Люб’язно покрутився на всі боки, щоб його можна було добре роздивитися.
У вусі пролунав голос Холлі.
— Наш клієнт. Він сам?
— Не можу сказати, — пробурмотів охоронець у руку.
Мікрофон, приклеєний до горла, чутливо реагував на будь-які вібрації, перетворював їх на слова і пересилав Холлі.
— Хвилинку.
Батлер почув клацання клавіатури, і раптом іридокамера у нього в оці блимнула. Одне око почало бачити зовсім в іншому спектрі.