Отже, за долю секунди, що лишилася, Батлер розробив нову стратегію. Якщо сфера могла зупинити фугасні хвилі на шляху до нього, вона може зупинити їх і на виході із бластера. Батлер торкнувся екрана «Сейфетінет» і кинув прилад до Каррере.
Через наносекунду спалахнуло сферичне захисне поле, всередині якого опинився промінь із бластера Каррере: захист на всі триста шістдесят градусів. Те ще видовище. Феєрверк у бульбашці. Щит завис у повітрі, промінь заметушився всередині, відбиваючись від стін.
Каррере закляк від зачарування, тоді Батлер скористався ситуацією і відібрав у нього зброю.
— Заводьте двигуни, — сказав охоронець у мікрофон. — За хвилину тут будуть хлопці із Сюрте. «Сейфетінет» вашого Фоулі звуки не заглушає.
— Зрозуміло. А що до пана Каррере?
Батлер кинув оманеного парижанина на килим.
— Ми з Люком трохи покалякаємо.
Уперше за весь час Каррере зацікавився тим, що відбувається.
— Ви хто? — забелькотів він. — Що сталося?
Батлер розірвав його сорочку і притулив до грудей свою руку. Саме час для невеличкого фокуса, якого він навчився у пана Ко, японського сенсея.
— Не хвилюйтеся, пане Каррере. Я лікар. Ви потрапили в аварію, але з вами все гаразд.
— Аварія? Не пригадую ніякої аварії.
— Травма. Таке буває. Просто перевірю ваш стан.
Батлер намацав на шиї Люка артерію.
— Поставлю вам кілька питань, щоб перевірити свідомість.
Люк не заперечував. Хто ж буде сперечатися з двометровим євразійцем із м’язами, як у статуї Мі- келанджело.
— Ваше ім’я — Люк Каррере?
— Так.
Батлер підрахував частоту пульсу. Спочатку прислухався до серцебиття, потім притиснув пальця до сонної артерії. Стабільний, незважаючи на те, що відбулося.
— Ви приватний детектив?
— Надаю перевагу терміну «слідчий».
Пульс не змінився. Чоловік казав правду.
— Чи ви продавали батарейки таємничому покупцю?
— Ні, — заперечив Люк. — Що ви за лікар такий?
Пульс почастішав. Він брехав.
— Відповідайте на запитання, пане Каррере, — суворо обірвав його Батлер. — Іще одне. Ви колись мали справу з гоблінами?
Люка захлеснула хвиля полегшення. Про ельфів поліція не питатиме.
— Ви що, божевільний? Гобліни? Навіть не знаю, про що ви кажете.
Батлер заплющив очі, зосередився на ниточці пульсу під пальцем і долонею. Люкове серце заспокоїлося. Він казав правду. Ніяких справ із гоблінами він не мав. Отже, Б’ва Келл не такі вже й дурні.
Батлер підвівся, сунув пристрій до кишені. На вулиці вже гули поліцейські сирени.
— Гей, лікарю, — запротестував Люк. — Ви ж не можете так просто мене кинути.
Охоронець холодно глянув на нього.
— Я би взяв тебе із собою, але поліція схоче знати, звідки в твоїй квартирі стільки фальшивих грошей.
Люк лише рота роззявив, а велетенська фігура вже зникла в коридорі. Парижанин розумів, що має бігти, але він не пробіг і п’ятдесяти метрів із того часу, як ходив до спортивної школи в сімдесятих. Та й ноги немов перетворилися на желе. Таке буває, коли людина розуміє, що на неї чекає тривале тюремне ув’язнення.
ГЛАВА 7: КРАПКИ
ПОЄДНУЮТЬСЯ
Поліцейська Плаза
РУТ наставив на Холлі командирського пальця.
— Вітаю, капітане. Тобі вдалося загубити технологію ЛЕП.
Холлі була до цього готова.
— Це не моя провина, сер. Людину було замесмеризовано, а ви наказали мені не лишати транспортер. Я не мала контролю над ситуацією.
— Десять із десяти, — прокоментував Фоулі. — Гарна відповідь. До того ж, «Сейфетінет» самоліквідується, як і все, що я відправляю в польові умови.
— Замовкніть, цивільний, — гримнув командир.
Але в його голосі не було злості. Він відчував полегшення, як і всі інші. Нападу з боку людини удалось уникнути, усі залишилися живими.
Вони зібралися в конференц-залі, де зазвичай проводилися цивільні засідання. Як правило, такі важливі брифінги відбувалися в операційному центрі, але ЛЕП іще не були готові показати Артемісу Фаулу нервовий центр своєї оборонної системи.
Рут натиснув на кнопку інтеркому на столі.
— Трабле, ти тут?