По став щось гарячково писати, щоб приховати своє збентеження.
— Так, Артемісе, ви дуже розумні. Саме так і написано в справі. Граєте у свої маленькі ігри. Повернімося до вас.
Артеміс Фаул Другий розрівняв стрілку на брюках.
— Маємо проблему, лікарю.
— Хіба? І що ж то таке?
— Я знаю, як потрібно відповідати на кожне питання, що ви поставите.
Цілу хвилину лікар По щось записував у блокноті.
— Ми таки маємо проблему, Артемісе. Та вона зовсім інша, — нарешті сказав він.
Артеміс мало не посміхнувся. Звісно, лікар спробує застосувати до нього якусь іншу відому теорію.
Які порушення він виявить сьогодні? Роздвоєння особистості, а може, схильність до патологічної брехні?
— Проблема в тому, що ви нікого не поважаєте настільки, щоб уважати рівним собі.
Зауваження здивувало Артеміса. Лікар виявився розумнішим, ніж інші.
— Це просто смішно. Є кілька людей, яких я оцінюю напрочуд високо.
По навіть не підвів очей від записів.
— Справді? Хто наприклад?
Артеміс трохи подумав.
— Альберт Ейнштейн. Його теорії майже завжди були правильними. І Архімед, грецький математик.
— А що до тих, кого ви знаєте особисто?
Артеміс замислився. Ніхто не спадав на думку.
— Що? Жодного?
Хлопець знизав плечима.
— Схоже, ви знаєте відповіді на всі питання, лікарю По. Чому б вам самому мені не розказати?
По відкрив вкладку на ноутбуці.
— Неймовірно. Щоразу, як я читаю...
— Моя біографія, здається?
— Так, вона все пояснює.
— Наприклад? — мимоволі зацікавився Артеміс.
Лікар По роздрукував сторінку.
— По-перше, ваш приятель Батлер. Охоронець, як я зрозумів. Важко назвати його підходящимкомпаньйоном для вразливого хлопчика. Далі, ваша матуся. Чудова жінка, на мій погляд, але зовсім не контролює вашу поведінку. Нарешті, батько. Згідно з інформацією, яку я маю, він був не дуже вдалим зразком, навіть коли був живий.
Зауваження зачепило Артеміса, проте він не хотів, щоб лікар помітив наскільки.
— У ваших записах повно помилок, лікарю, — сказав він. — Батько живий. Пропав без вісті, але живий.
По звірився з аркушем.
— Хіба? У мене склалося враження, що його немає вже понад два роки. Тож суд офіційно визнав його мертвим.
У голосі Артеміса емоцій не було, проте серце несамовито калатало.
— Мені байдуже, що визнав суд або Червоний Хрест. Він живий, і я його знайду.
По нашкрябав щось іще у своєму блокноті.
— А якщо ваш батько повернеться, що тоді? — запитав він. — Ви станете таким, як і він? Оберете злочинну стежку? А може, уже обрали?
— Мій батько не злочинець, — заявив Артеміс. — Він уклав усі наші гроші в цілком законну справу. Усе, що стосується Мурманська, абсолютно чисте.
— Ви не відповіли на питання, Артемісе, — зауважив По.
Але Артемісу вже набридло. Час зіграти в невеличку гру.
— Та ви що, лікарю? — вдавано обурився хлопець. — Це дуже особиста справа. Ви ж нічого не знаєте, а я, може, страждаю від депресії?
— Можливо, — погодився По. Йому здалося, що справа рушила з місця.
Артеміс сховав обличчя в долонях.
— Усе через маму, лікарю.
— Вашу маму? — поквапив його По, стримуючи радість.
Від Артеміса в цьому році відмовилося вже з півдесятка психологів. Якщо чесно, він і сам збирався відступитися. Та зараз...
— Мама... вона...
По мало не зіскочив зі свого підробленого вікторіанського стільця.
— Ваша мама, так?
— Вона змушує мене відвідувати дурних психотерапевтів, хоча всі вони не більше, ніж шарлатани з дипломом.
По зітхнув.
— Дуже добре, Артемісе. Нехай буде по-вашому, але ви ніколи не знайдете спокій, доки втікатимете від проблем.
Від подальших нотацій Артеміса врятував дзвоник мобільного. Захищена лінія. Номер мала лише одна людина. Хлопець витяг телефон із кишені, натиснув на кнопку:
— Так?
Пролунав голос Батлера.
— Артемісе. Це я.
— Звісно. Я зараз трохи зайнятий.
— Маємо повідомлення.
— Так. Звідки?
— Точно не знаю. Але воно стосується «Зірки Фаулів».
Артеміса немов струмом ударило.
— Ти де?
— Головний вхід.
— Добре. Уже йду.
Лікар По протер окуляри.
— Наша зустріч іще не закінчилася, юначе. Сьогодні ми зробили крок уперед, навіть якщо ви не хочете цього визнавати. Якщо ви зараз підете, мені доведеться повідомити декана.
Але Артеміс навіть не почув. Подумки він уже був в іншому місці. Його охопило знайоме відчуття. Щось починається. Він це відчуває.