Біля ліфта на них чекав величезний охоронець. Артеміс помітив у нього пістолет і шнур від навушників, що оповивав шию.
— Вилькоммен, Бертольте, ти все зробив за один раз. Знову.
Бертольт змахнув із лоба залишки носовичка.
— Так, Курте, зробив, і не думай, що я не помітив зневаги у твоєму голосі.
Курт поблажливо зітхнув, але так, щоб його почули.
— Прошу, вибач мою фобію, земляче,— сказав він Батлерові.— Його все лякає, від павуків до ліфта. Диво, як він узагалі з ліжка вибирається. А тепер, будь такий ласкавий, стань на отой жовтий квадратик і підніми обидві руки на рівень плечей.
На металевій підлозі дійсно був жовтий квадратик. Батлер ступив на нього, підняв руки. Курт оглянув його так ретельно, що офіцер митниці почервонів би від сорому, а тоді запросив пройти крізь рамку металодетектора.
— Чисто,— голосно сказав він. Мабуть, слова призначалися для мікрофона на лацкані піджака і передавалися до кабінету охорони.
— Ти наступний, хлопче,— сказав Курт.— Та сама процедура.
Артеміс підкорився і незграбно ступив на квадрат. Руки він ледь підняв.
— Альфонсе! — зиркнув на нього Батлер.— Роби, що тобі сказали. Якщо так поводитимешся в армії, будеш туалети чистити.
Артеміс похмуро відповів:
— Так, полковнику, але ж ми зараз не в армії, чи не так?
Курт зняв зі спини хлопця рюкзак, перевірив, що всередині.
— Що це таке? — запитав він, витягуючи складену металеву конструкцію.
Артеміс узяв цю конструкцію і трьома швидкими рухами розкрив її.
— Це скутер, чуваче. Може, чув про такі? Транспорт, що не забруднює повітря, яким ми дихаємо.
Курт забрав скутер, покрутив колеса, перевірив місця з’єднання.
— Звісно, це ще й лазерний ніж,— гмикнув Артеміс,— щоб розрізати дверцята ваших сейфів.
— Дотепний малий,— пробурчав Курт і запхав скутера в рюкзак.— А це що?
Артеміс увімкнув гру.
— Комп’ютер для ігор. їх вигадали, щоб підлітки не розмовляли з дорослими.
Курт покосився на Батлера.
— Розумник він у вас, містере. От би в мене такий був,— Він дзенькнув зв’язкою ключів, що висіли у хлопця на паску.— А це що?
Артеміс почухав потилицю.
— Е-е... Ключі?
Курт заскреготів зубами.
— Знаю, що ключі, хлопче. Від чого вони?
Артеміс знизав плечима.
— Усяке. Шафа в школі. Замок скутера. Кілька щоденників. Таке інше.
Охоронець оглянув ключі. Досить прості, складного замка не відчинять. Але за правилами ключів у банку не дозволялося. Через металодетектор можна проносити тільки ключі від сейфів.
— Вибач. Ключі залишаться тут.— Курт клацнув замочком брелока і поклав ключі на тацю.— Забереш, коли повертатимешся.
— Тепер можна іти?
— Так,— сказав Курт.— Будь ласка, проходь, але спочатку передай рюкзак через детектор батькові.
Артеміс простягнув сумку крізь металеву рамку Батлеру. Потім пройшов сам. Пролунав сигнал.
Курт нетерпляче пройшов за ним.
— На тобі є щось іще металеве? Пряжка? Монети?
— Гроші? — хмикнув Артеміс.— Якби ж то.
— Чому ж тоді детектор спрацював? — спантеличено запитав Курт.
— Здається, я знаю,— сказав Артеміс.
Він сунув палець за верхню губу і відтягнув її. На зубах блиснули дві металеві дужки.
— Брекети. Це все пояснює,— кивнув охоронець.— Детектор напрочуд чутливий.
Артеміс витяг пальця.
— Теж діставати? Зривати з зубів?
Курт сприйняв це буквально.
— Ні, здається і так усе гаразд. Проходь. Але поводься як слід. Тут банк, а не майданчик для ігор.— Курт замовк і показав на камеру над головою.— Не забудь, я стежитиму.
— Стеж скільки завгодно,— нахабно заявив Артеміс.
— Не сумнівайся, хлопче. Спробуєш хоч на якісь двері плюнути, і я тебе миттю вижену звідси. Силоміць.
— Заради бога, Курте,— втрутився Бертольт.— Не влаштовуй вистави. Це ж не телевізійні камери.
Бертольт провів їх через броньовані двері.
— Вибачте за Курта. Він не склав іспит до військ Спеціального призначення, тож опинився у нас. Іноді мені навіть хочеться, аби нас хтось обікрав, просто аби він хоч щось побачив.
Круглі двері були зроблені з товстої металевої плити, принаймні п’ять метрів у діаметрі. Незважаючи на розмір, вони легко відчинилися, щойно Бертольт їх торкнувся.
— Ідеально збалансовані,— пояснив чиновник.— Навіть дитина відкриє. До пів на шосту, а тоді вони зачиняються на ніч. Звісно, замок запрограмований на певний час. Двері не можна відчинити аж до пів на дев’яту ранку. Навіть президентові банку.