Нарешті сейф було відімкнено. Всередині, оперта на задню стінку, стояла плексигласова туба. В ній було полотно, скручене в рулон. Артеміс витяг тубу, підніс її до світла. Кілька секунд він роздивлявся картину через прозорий пластик. Відкривати тубус було ризиковано, аж доки вони не повернуться до своєї кімнати в готелі. Якщо поквапитися, можна зіпсувати картину. Він уже кілька років чекав на цю мить, тож почекає іще кілька годин.
— Стиль легко впізнати,— сказав він, закриваючи сейф.— Упевнені мазки. Багато світла. Або І рве, або геніальна копія. Здається, у нас вийшло, Батлере, але точно сказати без рентгену й аналізу фарби не можу.
— Добре,— сказав охоронець, поглядаючи на годинник.— Це можна зробити в готелі. Складаймо речі та ходімо звідси.
Артеміс закинув циліндр у рюкзак разом із зібраним скутером. Повернув ключі в контейнер і начепив брекети на зуби.
Двері кімнати відчинилися саме тоді, коли хлопець сунув ноги в кросівки. На порозі з’явився Бертольт.
— Тут усе гаразд? — поцікавився він.
Батлер згорнув план і поклав його в кишеню.
— Так, Бертольте. Все просто чудово. Можете провести нас до головного поверху.
Бертольт ледь помітно вклонився.
— Звісно. Прошу за мною.
Артеміс повернувся до ролі незадоволеного підлітка.
— Дуже дякую, Берті. Ото веселуха була. Обожнюю стирчати на канікулах у банку, переглядаючи папери.
Потрібно віддати належне Бертольтові. Посмішка його не зменшилася.
Курт чекав на них біля металодетектора, схрестивши руки на грудях. Носоріг, не менше. Він пропустив Батлера вперед і постукав по плечу Артеміса.
— Думаєш, ти розумний, хлопче? — вишкірився він.
— Порівняно з тобою? — посміхнувся Артеміс у відповідь.— Звісно!
Курт нахилився вперед, оперся руками об коліна. Його очі опинилися на одному рівні з очами хлопця.
— Я спостерігав за тобою із нашого кабінету. Ти нічого не зробив. Ніколи нічого не робиш.
— Звідки ти знаєш? — запитав Артеміс.— Може, я відімкнув якийсь сейф?
— Знаю, бо весь час бачив твої черевики. Ти і на сантиметр із місця не зрушив.
Артеміс схопив свою зв’язку ключів і кинувся наздоганяти Батлера.
— Цього разу ти переміг. Але я повернуся.
Курт склав долоні рупором.
— Повертайся,— крикнув він.— Я чекатиму.
ГЛАВА 3: МАЙЖЕ ПІШЛА
Поліцейська Плаза, Небесне місто, ельфи
НА капітана Холлі Шорт чекало підвищення. Це була подія сторіччя. Іще й року не минуло, відколи вона проходила одразу по двох внутрішніх справах, а зараз, після шістьох удалих операцій, Холлі стала справжньою легендою Рекону Легітимної Ельфійської Поліції. Зовсім скоро відбудеться засідання Ради, де вирішуватиметься, бути їй першою жінкою- майором в історії ЛЕПРекону чи ні. І якщо чесно, така перспектива її не дуже радувала. Майори дуже нечасто надягають крила і літають між землею і зорями. Замість цього вони відправляють на завдання молодших за званням. Холлі вирішила відмовитися від підвищення, якщо до нього дійде. Вона проживе і з меншою зарплатнею, якщо регулярно відвідуватиме земну поверхню.
Мабуть, варто було повідомити про свої плани командира Джуліуса Рута. Врешті-решт, саме Рут був поруч протягом усіх слухань, саме Рут висунув її кандидатуру на підвищення. Такі новини командирові не сподобаються. Йому ніякі не подобаються. Навіть добрі новини він вислуховує із грубим «Дякую» і хлопанням дверима.
Того ранку Холлі зупинилася біля кабінету Рута, щоб набратися хоробрості і постукати. Хоча вона й була майже метр на зріст — середнього ельфійського зросту — зараз вона раділа, що іще кілька сантиметрів їй надає коричневе волосся, що стирчало в різні боки. Та не встигла вона постукати, двері відчинилися, і перед нею з’явилося рожевощоке обличчя Рута.
— Капітане Шорт! — гримнув він, тряхнувши стриженим під машинку сивим волоссям.— До мене! — Потім помітив, що Холлі стоїть біля дверей.— Ага, ось і ти. Заходь, маємо задачку, яку потрібно розв’язати. Це стосується наших друзів-гоблінів.
Холлі увійшла за Рутом до кабінету. Там уже був Фоулі, технічний капітан ЛЕП. Сидів так близько до плазмового екрана, що іще трохи, і носа собі обпалить.
— Відео із «Хоулерс Пік»,— пояснив Рут,— Генерал Скален утік.
— Утік? — луною озвалася Холлі.— Чи відомо як?
Фоулі клацнув пальцями.