— Що ти шукаєш? — запитав Рут.
— Не знаю, командире. Щось. Будь-що.
Через кілька хвилин Холлі нарешті зрозуміла. Вона відразу зрозуміла, що має рацію. Інтуїція дзижчала, немов бджолиний рій.
— Подивіться,— сказала вона, збільшуючи брови Буна.— Потерта луска. Гоблін линяє.
— То й що? — буркнув Фоулі.
Холлі відкрила інший запис.
— Погляньте сюди. Жодної потертої луски.
— Він її відірвав. Теж мені, подія.
— Ні. Усе серйозніше. Коли Бун заходив, шкіра у нього була майже сірою. А тепер він яскраво-зелений. У нього навіть камуфляжні плями на спині.
Фоулі хмикнув.
— У місті можна побачити багато камуфляжу.
— Що ти хочеш сказати, капітане? — втрутився Рут і загасив сигару.
— Бун лишив свою шкіру в кімнаті для відвідувачів. Тож, де його шкіра?
Запанувала довга тиша, усі намагалися зрозуміти, що саме хотіла сказати Холлі.
— Чи таке можливо? — нетерпляче запитав Рут.
Фоулі немов заціпенів.
— Господи, можливо.
Кентавр витяг клавіатуру, його товсті пальці затанцювали над гномськими літерами. На екрані з’явилося нове відео. На ньому із кімнати виходив іще один гоблін. Дуже схожий на Буна. Дуже, але не зовсім. Щось було не так. Фоулі збільшив зображення гоблінової голови. Стало зрозуміло, що гоблінська шкіра сиділа не дуже добре. Деяких шматочків не вистачало, і на талії утворилися зморшки.
— Саме це він і зробив. Повірити не можу.
— Вони все спланували,— сказала Холлі.— Не останньої миті вирішували. Бун дочекався, доки не почнеться линька. Потім відвідав дядька, і вони здерли з нього шкіру. Генерал Скален надягнув шкіру і вийшов за двері, по дорозі надуривши сканер. Коли знову з’явилося ім’я Буна, ти вирішив, що це глюк. Просто, але абсолютно геніально.
Фоулі упав в офісне крісло спеціальної конструкції.
— Неймовірно. Чи можуть гобліни таке зробити?
— Жартуєш? — сказав Рут.— Вправна гоблінська швачка може зняти шкуру без жодної дірочки. Вони ж зі старої шкури собі одяг і роблять, якщо взагалі одягаються.
— Знаю. Мені цікаво, чи гобліни можуть до такого додуматися самотужки? Навряд чи. Потрібно спіймати Скалена і дізнатися, хто за цим стоїть.
Фоулі набрав номер палати Кобой у клініці Аргона.
— Просто перевірю, чи досі Опал Кобой там. Такі штучки цілком у її стилі.— Через хвилину він повернувся
до Рута.— Нічого. Досі в країні снів. Не знаю, добре це чи погано. Не хотілося б, аби вона знову опинилася на волі, але тоді ми хоча б знали, з ким маємо справу.
У Холлі майнула думка, від якої аж кров відлила від обличчя.
— Ви ж не думаєте, що то він? Артеміс Фаул?
— Звісно, ні,— сказав Фоулі.— Це аж ніяк не Хлопець Бруду. Неможливо.
Рут був не таким переконаним.
— Я б на твоєму місці словами не розкидався. Холлі, щойно ми спіймаємо Скалена, я хочу, аби запросила документи з нагляду і кілька днів покопирсалася в них. Побачимо, чи не задумав чого той Хлопець Бруду. Про всяк випадок.
— Так, сер.
— Тепер ти, Фоулі. Даю згоду на зміни в режимі нагляду. На твій розсуд. Хочу чути кожен дзвінок, який робить Артеміс, і бачити кожен лист, якого він відправляє.
— Але, Джуліусе! Йому ж пам’ять стирали під моїм наглядом! Усе чисто. Я вишкріб йому спогади про ельфів, навіть гоблін так равлика із панцира не висмокче. Якби ми постукали в Артемісові двері та станцювали на порозі канкан, він би нас і не впізнав. Щоб ініціювати процес відновлення спогадів, потрібен особливий спусковий механізм.
Рутові не сподобалося, що з ним сперечаються.
— По-перше, не називай мене Джуліусом. По- друге, роби, що я тобі сказав, коню, або я уріжу тобі бюджет. А по-третє, що таке канкан?
Фоулі закотив очі.
— Забудьте. Зміни в режимі нагляду я організую.
— Розумне рішення,— похвалив Рут і витяг з кишені вібруючий телефон. Кілька секунд послухав, схвально буркнув.— А зараз забудьте Фаула,— сказав він, ховаючи телефон.— Трабл знайшов генерала Скалена. Він в Е37. Холлі, ти зі мною. Фоулі, ти летиш за нами в технічному транспортері. Генералові явно захочеться поговорити.
Небесне місто прокидалося для ранкових справ. Хоча називати їх ранковими було б помилкою, адже під землею було лише штучне освітлення. За людськими стандартами Небесне місто було чимось на кшталт великого села, і мешканців у ньому було менше за десять тисяч. Але в ельфійських масштабах це був найбільший мегаполіс від часів Антарктиди, значна частина якої була похована під триповерховим доком для транспортерів Атлантиди нової.