Холлі піднесла костюм до зеленого плазмового екрана. Камуфляжна фольга відразу ж стала смарагдовою.
— Мені подобається,— сказала вона,— Зелений — мій колір.
Трабл Кельп наказав принести кілька прожекторів, що лишилися після зйомок, і спрямувати світло на нижній рівень порту. Яскраве світло вихоплювало кожну порошинку, що танцювала в повітрі, і від цього все стало схожим на підводний світ. Командир Рут і капітан Шорт увійшли до приміщення. Візори опущені, зброя напоготові.
— Що скажете про костюм? — запитала Холлі, автоматично спостерігаючи за різноманітними дисплеями з внутрішнього боку візора.
У стажерів ЛЕП часто виникають труднощі, бо потрібно розвивати подвійне фокусування та дивитися і на територію, і на екрани шолома. Дуже часто справа закінчувалася так званою «повною вазою», тобто офіцерів ЛЕП просто нудило у власний шолом.
— Непогано,— відповів Рут.— Легенький як пір’їнка, і навіть здогадатися не можна, що в нього є крила. Не переказуй мої слова Фоулі, у нього й без того кирпа гнута.
— Мені нічого не потрібно переказувати, командире,— пролунав у навушнику голос Фоулі. Колонки були новими, геле-вібраційними, тож відчуття було таке, немов у шоломі сидів сам кентавр.— Я з вами щокроку, стежу із транспортера, звісно.
— Звісно,— сухо кинув Рут.
Ельфи обережно пройшли повз лінію кабінок для перевірки документів. Фоулі запевнив, що безпосередньої небезпеки в цій частині терміналу немає, але кентавр уже колись помилявся. А помилка може коштувати життя.
Знімальна група вирішила, що власного пилу в терміналі не вистачає, тож сірої піни набризкали в кожному кутку. Навіть кинули на одну купу бруду голову ляльки. Стіни і ескалатор зачорнили, немов там лишилися сліди від лазерів.
— Нічого собі настріляли,— посміхнувся Рут.
— Трохи перебільшили. Сумніваюся, чи було тоді хоч із десяток пострілів.
Вони пройшли через зал посадки і увійшли в зону доків. Транспортер, яким користувалися гобліни для своїх контрабандних операцій, розібрали, і тепер він відпочивав осторонь. Новий транспортер пофарбували блискучою чорною фарбою, щоб він здавався більш зловісним, і на ніс причепили якусь гоблінську прикрасу.
— Скільки ще? — сказав Рут у мікрофон.
— Пересилаю план терміналу на ваші шоломи,— відповів Фоулі.
За секунду на візорах з’явився план. Він трошки збивав із пантелику, бо вони, власне, дивилися зверху на самих себе. В приміщенні було три джерела тепла. Два, розташовані майже поряд, повільно просувалися до виходу в шахту. Холлі і командир. Третя фігура стаціонарно перебувала на вході в тунель. За кілька метрів від третьої фігури термо-скан висвітлював усю територію через тепло від Е37.
Вони дійшли до дверей — два метри сталі, що відділяли вихід у тунель від решти терміналу. Над магнітними рейками колись погойдувалися транспортери, чекаючи на свою чергу до виходу в шахту. Двері були зачинені.
— Ти можеш їх відчинити дистанційно, Фоулі?
— Звісно, командире. Мені вдалося абсолютно геніально підключити свою операційну систему до старих комп’ютерів терміналу. І то було не так легко, як здається...
— Повірю тобі на слово,— сказав командир, перебиваючи Фоулі.— Просто натисни кнопку, поки я не вийшов звідси і не набив тобі пельку.
— Деякі речі ніколи не змінюються,— пробурмотів Фоулі, натискаючи кнопку.
Вхід до тунелю смердів, як бластерна гармата. Зі стелі звисали застиглі краплини розплавленої руди, а земля під ногами була потрісканою і ненадійною. Кожен крок лишав глибокий слід на кірці сажі. Тягнувся по ній іще один ланцюжок слідів, і вів він до темної постаті, що згорбилася на землі близько шахти.
— Он він,— сказав Рут.
— Побачила.— Холлі навела промінь лазерного світла на тулуб істоти.
— Тримай його,— наказав командир.— Я спускаюсь.
Рут пішов по тунелю, намагаючись не потрапити під лінію вогню Холлі. Якщо Скален ворухнеться, Холлі доведеться стріляти. Але генерал, якщо то був він, лишався нерухомим. Його повністю прикривав плащ із каптуром.