Мерв опустив її вниз на візок. Він рухався швидко, кожен рух було ретельно відпрацьовано. Він закотив рукав Опал і знайшов маленький шрам на передпліччі, куди було вживлено чіп. Обхопив тверду грудку вказівним і великим пальцями.
— Скальпель,— простягнув він руку. Скант передав йому інструмент. Мерв зробив вдих, узяв скальпель і зробив двосантиметровий надріз на шкірі Опал. Всунув указівний палець в отвір і витяг електронну капсулу. Вона була в силіконовому футлярі, за розміром не більше за таблетку знеболюючого.
— Закривай,— наказав він.
Скант нахилився до рани, притулив до обох країв великі пальці.
— Зцілися,— прошепотів він, і з його пальців з’явилися блакитні іскорки та потекли до рани. За секунду краї шкіри зійшлися, і тільки блідий рожевий шрам нагадував, де був надріз. Шрам, майже ідентичний тому, що вже був. Власна магія Опал висохла кілька місяців тому, оскільки вона була не в тому стані, щоб виконати ритуал.
— Міс Кобой,— сказав Мерв.— Час прокидатися. Доброго ранку!
Він повністю відстебнув Опал від конструкції. Непритомна піксі впала на кришку технічного візка. Мерв поплескав її по щоках, обличчя в неї порожевіло.
Дихання трохи почастішало, але очі лишалися заплющеними.
— Потруси її,— сказав Скант.
Мерв витяг із куртки ЛЕПівський електричний кийок. Увімкнувся і доторкнувся до ліктя Опал. Тіло піксі спазматично смикнулося, і Опал Кобой повернулася до тями. Спляча прокинулася від жаху.
— Каджоне,— закричала вона,— ти мене зрадив!
Мерв схопив її за плече.
— Міс Кобой. Це Мервелл і Дискант. Час.
Опал дивилася на них, широко розплющивши очі.
— Брілл? — видихнула вона через кілька секунд.
— Саме так. Мерв і Скант. Час іти.
— Іти? Що це означає?
— Забиратися геть,— квапливо пояснив Мерв.— Маємо лише хвилину.
Опал потрусила головою, повертаючись із трансу.
— Мерв і Скант. Час іти.
Мерв допоміг їй піднятися з візка.
— Правильно. Клон готовий.
Скант зняв фольгу з нижньої частини візка. Всередині лежала копія Опал Кобой в лікарняному вбранні. Клон, ідентичний до останньої фолікули. Скант зняв з обличчя клона кисневу маску, витягнув із візка і почав прикріпляти до апарата підтримки.
— Дивовижно,— потерла Опал шкіру клона пальцями.— Я справді така красива?
— Так,— сказав Мерв.— Навіть більше.
Раптом Опал засичала:
— Дурні! У неї очі розплющені. Вона може мене побачити!!
Скант квапливо закрив клонові очі.
— Не хвилюйтеся, міс Кобой, вона нікому нічого не скаже, навіть якщо розшифрують її мозок.
Опал непевно залізла у візок.
— Але її очі реєструють те, що бачать. Фоулі може додуматися перевірити. Клятий кентавр.
— Не переймайтеся через це, міс,— сказав Скант, закриваючи низ візка фольгою.— Дуже скоро Фоулі буде не до цього.
Опал натягнула на обличчя кисневу маску.
— Пізніше,— глухо сказала вона через маску.— Поговоримо пізніше.
Кобой заснула природним сном, утомлена цією невеличкою процедурою. Повністю її тіло відновить свої функції лише через кілька годин. Після такої коми навіть існував риск, що Опал уже не буде такою розумною, як колись.
— Час? — запитав Мерв.
Скант глянув на місяцеметр.
— Лишилося тридцять секунд.
Мерв закінчив пристібати ремінці. Зупинився лише, щоб змахнути піт з чола і зробив іще один надріз скальпелем, цього разу на передпліччі клона, вставив капсулу. Доки Скант закривав рану магіч-
ними іскрами, Мерв поправив речі на фальшивому візку.
Скант нетерпляче забубонів:
— Вісім секунд, сім. Це востаннє, коли я витягую боса із клініки і заміняю на клона.
Мерв розвернув візок на колесах і виштовхав його за двері.
— П’ять... чотири...
Скант востаннє оглянувся, пробіг поглядом по всьому, чого вони торкалися.
— Три... два...
Вони вийшли, зачинивши за собою двері.
— Один...
Капрал Граб різко гойднувся, здригнувся і прокинувся.
— Гей... Якого?.. Я пити хочу! Хтось іще пити хоче?
Мерв запхав у візок окуляри нічного бачення, витер пота.
— Тут таке повітря. Мені завжди пити хочеться. Дуже голова болить.
Граб почесав перенісся.
— І в мене теж. Щойно увімкнуть світло, напишу скаргу.
Саме цієї миті увімкнулося світло. Одна за одною спалахнули лампочки по всій довжині коридора.
— Ну от,— посміхнувся Скант.— Паніка скінчилася. Брате, може, тепер нам придбають новий генератор?
У кінці коридора з’явився доктор Аргон. Він ішов так швидко, що майже не відставав від лампочок.