Артеміс потер лоба. Туманні загадкові спалахи не давали йому спокою. Немов мозок був готовий відновити зв’язки. Потрібен був лише стимул.
— Як висновок,— сказав Артеміс з екрана,— мені хотілося б побажати тобі, собі, удачі. Вітаю з поверненням!
Наступна година минула, як у тумані. На екрані спалахували образи, затримувалися в пустих чарунках мозку. Кожен спогад ставав рідним тієї ж миті, як Артеміс його усвідомлював.
«Звісно,— думав він.— Це все пояснює. Я надів дзеркальні контактні лінзи, аби можна було збрехати ельфам, що я приховав цей щоденник. Я змінив дату в ордері на обшук у Мульча Діггумса, щоб він повернув мені диск. Батлер виглядає старішим, бо він і є старіший. Ельфійське зцілення в Лондоні врятувало його життя, але коштувало йому п’ятнадцяти років».
Не всіма спогадами можна було пишатися.
«Я викрав капітана Шорт. Тримав Холлі під замком. Як я міг це зробити?»
Заперечувати більше не можна було. Це все було правдою. Усе, що бачили його очі, було справжнім. Ельфи існували, і його життя от уже два роки як переплелося з життям цього Народу. У підсвідомості виникали мільйони образів, відбудовуючи електричний міст у його мозку, спалахували в очах веселкою кольорів. Розум, слабший за розум Артеміса, уже давно був би абсолютно виснажений, але ірландський хлопчик лишався бадьорим.
«Тепер я все знаю,— думав він.— Одного разу я вже переміг Кобой і зроблю це знову.— Але в його рішучості був домішок смутку.— Командир Рут загинув. Вона забрала його в Народа».
Артеміс це і раніше знав, але зараз воно набуло іншого значення.
І була іще одна думка, інтенсивніша за інші. Вона увірвалася в мозок, немов цунамі.
«Я маю друзів? — подумав Артеміс Фаул Другий.— Я маю друзів».
Із туалету Артеміс вийшов іншою людиною. У фізичному плані він досі був брудний, побитий і втомлений, але емоційно — готовий до всього, що на нього чекало. Якби спеціаліст із мови тіла проаналізував його цієї миті, він би помітив розслаблені плечі і відкриті долоні, і зробив би висновок, що це (із психологічної точки зору) більш привітна і надійна особа, ніж та, що увійшла до туалету.
Транспортер припаркували в другорядному підйомнику, подалі від популярних напрямків, і всі пасажири зібралися за великим столом. Усі пакунки з недоторканними запасами розкрили, їжу знищили. Найбільша купа фольги лежала перед Мульчем Діггумсом.
Гном поглянув на Артеміса й одразу помітив, що той змінився.
— Нарешті ти довів свої думки до ладу,— пробурчав він, піднімаючись із стільця.— Мені терміново потрібно в туалет!
— Радий тебе бачити, Мульче,— сказав Артеміс і зробив крок убік, пропускаючи гнома.
Холлі завмерла, так і не відпивши соку.
— Ти його пригадав?
Артеміс посміхнувся.
— Звісно, Холлі. Ми знаємо одне одного вже більше двох років.
Холлі підскочила зі стільця й обхопила хлопця за плечі.
— Артемісе, як здорово тебе бачити. Справжнього тебе. Богам відомо, як нам зараз потрібен Артеміс Фаул.
— Ну, капітане, він тут і готовий до дій.
— Ти все пам’ятаєш?
— Так. І спочатку дозволь мені вибачитися за ту ідею з «консультантом». То було дуже нечемно. Вибач, будь ласка.
— Але що змусило тебе згадати? — поцікавилася ельфійка.— І не кажи, що візит до туалету прискорює процеси пам’яті.
— Ні,— Артеміс показав диск.— Я дав ось це Мульчу. Мій відеощоденник. Він мав повернути мені його, коли вийде із в’язниці.
Холлі похитала головою.
— Це неможливо. Мульча обшукали експерти. Єдине, що ти йому дав,— золотий медальйон.
Артеміс повернув диск так, щоб на нього падало світло.
— Звісно! — хлопнула себе по лобі Холлі.— Ти замаскував диск під золотий медальйон. Дуже кмітливо.
Артеміс знизав плечима.
— Геніально. Може, з часом цей трюк і здається кмітливим, але насправді він геніальний.
Холлі нахилила голову.
— Геніально. Звісно. Можеш не вірити, але я навіть сумую за цією твоєю самовдоволеною посмішкою.
Артеміс зітхнув.
— Мені шкода, що так сталося із Джуліусом. Знаю, наші стосунки були не дуже дружними, але до командира я відчував лише повагу і захоплення.
Холлі витерла очі тильною стороною долоні. Нічого не сказала, лише кивнула. Якщо Артемісові була потрібна іще одна причина виступити проти Опал Кобой, сліз хороброго ельфійського капітана вистачило б.