Наступне питання репортер поставив сам.
— Тож, докторе Зіто, коли підриватимете?
Джованні Зіто витягнув із кишені халата дві товсті сигари.
— Підриватимемо сьогодні,— сказав він і передав одну сигару репортерові.— На десять років раніше. Це історичний момент.
Зіто відсунув завісу на вікнах кабінету, і глядачі побачили за вікном обгороджену територію. У центрі розчищеної від дерев ділянки з-під землі виступала металева частина широкої труби. Саме цієї миті звідти вибралася команда робітників. Вони квапливо відійшли подалі. З труби вирвався вогник газоподібного охолоджувача. Чоловіки сіли в машину для гольфа і виїхали за межі ділянки. Сховалися в бетонному бункері на периметрі.
— До шару рудного тіла ми заклали кілька мегатон вибухівки,— пояснив Зіто.— Якби вона вибухнула на поверхні, це викликало б землетрус на сім балів за шкалою Ріхтера.
Репортер нервово облизнувся.
— Справді?
Зіто розсміявся.
— Не хвилюйтеся. Заряд під контролем. Ми спрямували його вниз. Залізо перетвориться на рідину і почне опускатися до ядра Землі, затягуючи за собою робота. Ми нічого не відчуємо.
— Униз? Ви переконані?
— Абсолютно,— відповів Зіто.— Тут ми в безпеці.
На стіні за італійським доктором три рази пискнув гучномовець.
— Докторе Зіто,— сказав хрипкий голос.— Усе готово. Усе готово.
Зіто взяв зі столу чорний пульт детонатора.
— Час настав,— замріяно сказав він і глянув просто в камеру.— Моя люба Беліндо, це все для тебе.
Зіто натиснув кнопку і став чекати. Усі присутні, з десяток науковців і техніків, схвильовано дивились на різні панелі й монітори.
— Вибух відбувся,— заявив голос.
За дев’ять миль під землею одночасно вибухнули сорок два заряди, розтопивши сто вісімнадцять мільйонів тон заліза. Камінь перетворився на пару й абсорбувався металом. Із циліндричного отвору вирвався стовп диму, але жодних вібрацій ніхто не відчув.
— Робот працює на сто відсотків,— сказав один із техніків.
Зіто з полегшенням зітхнув.
— Це нас більше за все хвилювало. Хоча робота і було створено саме для таких умов, подібного вибуху світ іще не знав.— Він повернувся до іншого вченого: — Просувається?
Чоловік трохи повагався і відповів:
— Так, докторе Зіто. Зареєстровані вертикальні рухи. П’ять метрів за секунду. Саме так, як ви і припускали.
Під корою Землі величезна кількість заліза і каміння почала опускатися до ядра. Маса скреготіла і перемішувалася, випускала пару й утворювала пузирі, розриваючи мантію під собою. Усередині розтопленої маси робот завбільшки з грейпфрут продовжував передавати дані.
Лабораторію охопила ейфорія. Чоловіки і жінки обіймалися. Запалювалися сигари і хлопали корки шампанського. Хтось навіть заграв на скрипці.
— Ми просуваємося! — радісно вигукнув Зіто і запалив репортерові сигару.— Людина просувається до центру Землі. Гей ви там, унизу, стережіться!
У краденому поліцейському транспортері Холлі зупинила зображення. На екрані застиг у тріумфі Зіто.
— Гей ви там, унизу, стережіться! — похмуро повторила вона.— Людина просувається до центру Землі.
Настрій у транспортері змінився з поганого на зовсім поганий. Найпохмурішою була Холлі. Уся ельфійська цивілізація знову опинилася під загрозою, і цього разу командира Рута, який би вирішив
проблему, поруч не було. І не тільки це. Оскільки ЛЕП заблокував зв’язок, попередити Фоулі про небезпеку вони теж не могли.
— Не сумніваюся, що він уже знає,— сказав Артеміс.— Цей кентавр моніторить усі людські канали новин.
— Але він не знає, що Опал Кобой допомагає Зіто ельфійськими знаннями,— махнула Холлі у Джованні на екрані.— Погляньте на його очі. Бідолаху стільки разів уже месмеризували, що в нього зіниці запалилися.
Артеміс почесав підборіддя.
— Наскільки я знаю Фоулі, він спостерігає за проектом від самого початку. Він, мабуть, уже має якийсь план.
— Певно, має. План, як протистояти ідеї божевільних людей через десять років, та і то, навряд чи вона буде втілена.
— Так,— погодився Артеміс.— На відміну від тієї науково-життєздатної схеми, яку втілюють прямо зараз і яка має всі шанси на успіх.
Холлі повернулася до кабіни пілота.
— Я маю повертатися до своїх, хоч мене і підозрюють у вбивстві. На кону більше, ніж моє майбутнє.
— Охолонь,— заперечив Мульч.— Я через тебе із в’язниці втік і не маю ніякого бажання туди повертатися.
Артеміс став перед нею.
— Постривай, Холлі. Подумай про те, що станеться, коли ти повернешся.