Холлі пробиралася крізь сталактити заввишки із хмарочоси і величезні кратери, в яких роїлося біолюмінесцентне комашине життя. Але управляла вона транспортером інстинктивно. Думки її були за тисячі миль звідси, крутилися навколо подій, що сталися за останні двадцять чотири години. Схоже, серце на решті наздогнало все тіло.
Усі попередні пригоди з Артемісом у порівнянні з теперішньою ситуацією нагадували комікси. Вони завжди закінчувалися фразою: «І жили вони довго і щасливо». Кілька разів вони опинялися на грані, але всі лишалися живими. Холлі поглянула на свій указівний палець. Біля самої долоні лишився ледь помітний блідий шрам після інциденту в Арктиці Вона могла зцілити шрам чи прикрити його каблучкою, але вирішила лишити так, щоб можна було по бачити. Шрам був часткою неї. Командир теж був часткою неї. Її начальник, її друг.
Сум спустошив її та знову наповнив. Якийсь час її підігрівала думка про помсту. Але тепер навіть перспектива кинути Опал Кобой у крижану камеру не запалювала ані іскри радощів у її серці. Вона рухала ся вперед, щоб переконатися, що Народ захищений від людей. Може, коли вони впораються із цим завданням, настане час переглянути своє життя. Може, буде потрібно щось у ньому змінити.
Артеміс покликав усіх на пасажирську територію, щойно закінчив роботу над комп’ютером. Від «нових старих» спогадів він отримав справжнє задоволення. Пальці бігали по гномській клавіатурі, і він дивувався, з якою легкістю розбирається в ельфійській платформі. Самі технології його теж дивували, хоча тепер він був із ними обізнаний. Ірландський хлопець радів заново відкритому, немов дитина, що знайшла свою загублену улюблену іграшку.
За останню годину відкриття уже відомого стало Головним лейтмотивом його життя. Година — не так уже й багато, але Артеміс мав цілий каталог спогадів, що вимагали перенести їх у категорію знайомих. Самі спогади були приголомшливі: подорож на радіоактивному потягу під Мурманськом, політ через океан у камуфляжній фользі. Але хлопця цікавив сукупний ефект цих спогадів. Він буквально відчував, як стає іншою людиною. Не точно таким, яким він був, але дуже близьким до цієї особи. До того, як ельфи стерли йому пам’ять після історії із Йоном Спіро, його особистість перебувала в процесі позитивних змін. Вони зайшли так далеко, що він вирішив стати абсолютно законослухняним і віддати дев’яносто відсотків грошей Спіро до фонду «Міжнародної амністії». Після стирання пам’яті він повернувся до старого, включаючи схильність до криміналу. Зараз він був десь посередині. Йому не хотілося красти у невинних, але й відступатися від кримінальних справ не хотілося. Деякі просто створені для того, аби в них щось украсти.
Найбільшою несподіванкою для нього стали бажання допомогти друзям-ельфам і сум, який він відчув, коли дізнався про смерть Джуліуса Рута. Артеміс уже знав, що таке втрата: він уже втратив і знайшов усіх своїх близьких. Смерть Джуліуса була такою ж болючою. Прагнення помститися за командира і зупинити Опал Кобой виявилося сильнішим, ніж кримінальні схильності.
Артеміс сам собі посміхнувся. Схоже, добра мотивація сильніша за погану. Хто б міг подумати?
Група зібралася навколо центрального голографічного проектора. Холлі припаркувала транспортер у другорядному підйомнику, ближче до поверхні.
Батлер так і сидів навпочіпки, ельфійський корабель для нього був замалий.
— Ну, Артемісе, що ти знайшов? — запитав охоронець, намагаючись схрестити свої кремезні руки, не збивши з ніг нікого з малих.
Артеміс активував голографічну анімацію, і посеред кімнати почала повільно обертатися модель. Розріз Землі від кори до ядра. Артеміс озброївся лазерною указкою і почав брифінг.
— Як бачите, від поверхні Землі до її ядра приблизно тисяча вісімсот миль.
Рідкий зовнішній шар ядра вирував і пузирився розтопленою магмою.
— Проте людству досі так і не вдалося проникнути нижче, ніж на дев’ять миль. Щоб зануритися глибше за кору, потрібно використати ядерні боєголовки або велику кількість динаміту. Вибух такої потужності може спричинити зрушення тектонічних плит Землі та привести до землетрусів і цунамі по всій планеті.
Мульч, як завжди, щось жував. Що саме, ніхто не знав, бо він іще годину тому спустошив усі шухляди. Та й розпитувати не хотілося.
— Не схоже, що це добра новина.