— А нога у вас значно краще, Джеррі,— зауважив Мерв.
Доктор Аргон не звернув на піксі уваги. Очі в нього були широко розплющені, дихав він часто і переривчато.
— Капрале Кельп,— ледь вимовив він.— Кобой... вона? Вона?..
Граб закотив очі.
— Заспокойтеся, докторе. Міс Кобой висить там, де ви її і залишили. Подивіться.
Аргон сперся долонями об стіну, перевірив цифри на моніторі.
— Так, жодних змін. Жодних змін. Двохвилинні перебої, але все гаразд.
— Я ж казав,— знизав плечима Граб.— І коли вже ви тут, хочу поговорити з вами про мій головний біль.
Аргон відмахнувся.
— Мені потрібна ватна паличка. Сканте, маєш?
Скант поплескав по кишенях.
— Вибач, Джеррі. Жодної.
— Не називай мене Джеррі! — гримнув Джербал Аргон, відкриваючи кришку візка.— Десь тут мають бути ватні палички.— Обличчям гнома котився піт.— Ви ж прибираєте в лікарні! — Він рився у візку, шкрябаючи пальцями по фальшивому дну.
Мерв відсунув його, доки той не знайшов потаємне відділення чи шпигунський монітор.
— Тримайте, лікарю,— схопив він коробку з паличками.— Місячний запас. Чистіть вуха досхочу.
Аргон вихопив одну, інші посипалися на підлогу.
— ДНК ніколи не бреше,— пробурмотів він, набираючи код на замку.— ДНК ніколи не бреше.
Він забіг до палати і швидко сунув паличку в рота клону. Брати Брілл затамували подих. Вони сподівалися, що коли це станеться, їх у клініці вже не буде. Аргон провів паличкою по планшету. За мить на крихітному плазмовому екрані висвітилося ім’я Опал Кобой.
Аргон з полегшенням зітхнув, сперся руками об коліна. Сором’язливо поглянув на свідків.
— Перепрошую. Запанікував. Якби ми втратили Кобой, клініка б цього не пережила. Мабуть, я трохи параноїк. Обличчя можна підробити, але...
— ДНК ніколи не бреше,— хором закінчили Мерв і Скант.
Граб знову надів відеоокуляри.
— Здається, докторові Аргону потрібен невеличкий відпочинок.
— Авжеж,— гмикнув Мерв і поштовхав візок до службового ліфта.— Ну, ходімо, брате. Потрібно розібратися з електрикою.
Скант потупотів за ним коридором.
— Як думаєш, що там таке?
— Маю певні підозри. Спробуємо оглянути генератор за парковкою чи в підвалі.
— Як скажеш. Урешті-решт, ти старший.
— І мудріший,— додав Мерв.— Не забувай.
Піксі йшли коридором, і некваплива бесіда приховувала той факт, що коліна в обох трусяться, а серця калатають за ребрами. Лише коли вони прибрали залишки кислотних бомб і попрямували додому, дихання повернулося до норми.
У квартирі, де вони жили разом із Скантом, Мерв дістав Кобой з її схованки. Усі побоювання, що інтелект Опал постраждає після довгого сну, відразу ж зникли. Очі у їхнього працедавця були блискучими і свідомими.
— Додайте мені швидкості,— сказала вона, непевно вилізаючи з візка. Хоча розум її повністю увімкнувся, знадобиться ще кілька днів електромасажу, щоб повернувся нормальний тонус м’язів.
Мерв допоміг їй пересісти на низеньку канапку.
— Усе на місці. Гроші, хірург, усе.
Опал жадібно напилася, прямо із глечика з активованою водою, що стояв на журнальному столику.
— Добре, добре. А як там мої вороги?
Скант став поруч із братом. Вони були майже ідентичними, хіба що брови у Марва були трохи ширші. Він завжди вважався розумнішим.
— Ми за ними спостерігали, як ви і просили.
Опал аж пити припинила.
— Просила?
— Наказали,— пробелькотів Скант.— Звісно, наказали. Саме це я і хотів сказати.
Кобой примружила очі.
— Сподіваюся, у братів Брілл не виникло потягу до незалежності, доки я спала.
Скант трохи нахилився, майже вклонився.
— Ні, ні, міс Кобой. Ми живемо, щоб прислуговувати. Лише щоб прислуговувати.
— Так,— погодилася Опал.— І живете, доки прислуговуєте. А тепер до моїх ворогів. Вони живі і здорові, я так думаю?
— Так. Джуліус Рут міцнішає на посаді командира ЛЕП. Його кандидатуру висунули до Ради.
Опал посміхнулася, і то була небезпечна усмішка вовчиці.
— Рада. З такої висоти падатиме! А Холлі Шорт?
— Повернулася до виконання обов’язків. Шість удалих розвідувальних операцій відколи ви впали в кому. Її збираються підвищити до майора.
— Теж мені, майор. Найменше, що ми можемо зробити,— подбати, аби того підвищення ніколи не відбулося. Я маю намір зруйнувати кар’єру Холлі, щоб вона померла в ганьбі.
— Кентавр Фоулі такий же пихатий, як і завжди,— продовжив Скант Брілл.— Пропоную щось особливо огидне...
Опал підняла тендітний пальчик, зупиняючи його.