Не минуло і хвилини, як Мульч прорвав тридцятисантиметрову дірку. Якраз щоб пролізти. Той, хто не був знайомий із гномами, міг би об заклад побитись, що Мульчеве кремезне відгодоване тіло аж ніяк не протиснеться крізь такий маленький проріз, але вони б утратили свої гроші. Гноми кілька тисячоліть вилазили з-під завалів, тож розвинули здібність пролізати і не через такі малі шпарини.
Мульч утягнув живіт і проліз крізь гумове кільце головою вперед. Він з радістю втік від вранішнього сонця. Ось іще одна річ, що не подобається гномам. Через кілька хвилин на сонці шкіра у гномів червоніє, як у вареного лобстера. Мульч заліз по стрижню прямо в машинний відсік транспортера. Більшу частину відсіку займали пласкі батареї і водневий генератор. Над головою був люк, що вів до вантажного відділення. Ланцюжки лампочок тяглися по всьому відсіку, заливаючи його блідо-зеленим світлом. Якби генератор почав випромінювати радіацію, вона б світилася пурпуровим. І хоча живлення на всьому транспортері було вимкнене, лампочки світилися завдяки спеціально виведеним гниючим водоростям. Мульч про це, правда, нічого не знав, йому просто здалося, що світло дуже схоже на люмінесцентну гномську слину, і від того, що він знайшов принаймні хоч щось знайоме, трохи розслабився. Але як виявилось, зарано, бо випустив через клапан трохи тунельного газу. Може, ніхто не помітить...
Десь через півхвилини він почув згори голос Опал.
— Хто б там не пускав гази, будь ласка, припиніть, або доведеться відповідно покарати.
«Ой!» — Мульчеві стало соромно. Якщо когось звинувачують через те, що ти пускаєш вітри, у гоблінів це вважається мало не криміналом. Сила звички мало не змусила Мульча підняти руку і зізнатися, але інстинкт самозбереження виявився сильнішим за совість.
За мить надійшов сигнал. Його важко було пропустити. Від вибуху транспортер аж похитнуло. Час братися за роботу і довіритися Артемісу, який сказав, що майже неможливо не дивитися на вибух.
Мульч прочинив люк над головою. Гном був готовий, що на кришці хтось стоятиме, але вантажний відсік був порожній. Мульч відкинув кришку люка і заповз до маленької кімнати. Там було багато цікавого. Ящики зі злитками, плексигласові скриньки з людською валютою, античні прикраси на манекенах. Схоже, Опал не збиралася бідувати у своїй новій людській подобі. Мульч схопив сережку з одним діамантом із найближчого бюсту. Артеміс наказав нічого не брати? То й що? Одна сережка його не затримає.
Мульч кинув діамант завбільшки з голубине яйце до рота і проковтнув. Пізніше вийде, коли поруч нікого не буде. А поки полежить у шлунку і вийде іще яскравішим, ніж був.
Підлога здригнулася від наступного вибуху, і це нагадало Мульчеві, що час іти далі. Він підійшов до
дверей відсіку, які були прочинені. За ними розташувалося пасажирське відділення, і було воно саме таким розкішним, як його описала Холлі. Мульча мало не вивернуло, коли він побачив стільці, вкриті хутром. Огидно. За пасажирським відділенням містилась кабіна пілота. Видно було, що Опал зі своїми друзями стояли перед лобовим склом і дивилися на вибухи. Вони нічого не говорили і ледь дихали. Саме так, як і сказав Артеміс.
Мульч упав навколішки і поповз по килиму. Тепер його ніщо не приховувало. Якби хтось із піксі обернувся, його б застукали прямо посеред кімнати, і ховатися можна було б лише за посмішкою.
«Повзи і ні про що не думай,— наказав Мульч сам собі.— Якщо Опал тебе впіймає, вдай, що ти загубився, або в тебе амнезія, або ти щойно вийшов із коми. Може, вона поспівчуває, дасть трохи золота і відпустить на всі чотири боки. Ага, мрій».
Під колінами щось рипнуло. Гном завмер, але піксі на звук не відреагували. Може, кришка потаємного відділення? Мульч обповз це місце. Тільки рипіння йому не вистачало.
На стільці лежали дві бомби, саме на рівні Мульчевого носа. Він навіть не повірив. Прямо тут, на відстані метра. Ця частина плану також залежала від вдачі. Якби якийсь із братів Брілл тримав бомби під пахвами, чи коли б зарядів було більше, ніж він зміг унести, їм би довелося іти на транспортер Опал тараном і сподіватися, що це допоможе її зупинити. Але от вони, бомбочки, так і просяться, щоб їх украли. Часто під час крадіжки Мульч вигадував голоси, якими могли б розмовляти ті предмети, що він хотів поцупити. Так, це трошки божевільно, але він багато часу проводив на самоті, а поговорити з кимось хотілося.