Выбрать главу

— Ні. З Фоулі поки що нічого не станеться. Його переможе власний інтелект. За моє життя мене двічі перевершили. Обидва рази Фоулі. Щоб його вбити, не потрібно бути генієм. А я хочу бачити його пере­моженим, приниженим і самотнім.— Вона радісно сплеснула в долоні.— І вже тоді я його вб’ю.

— Ми спостерігаємо за всіма зв’язками Артеміса Фаула. Більшу частину останнього року цей юнак намагається знайти якусь картину. Ми відстежили її, вона в Мюнхені.

— Картину? Справді? — В мозку Опал закрутили­ся коліщата.— Так, маємо дістатися до неї швидше за нього. Може, додамо щось до цього витвору мис­тецтва.

Скант кивнув.

— Так. Це не проблема. Вирушаю сьогодні вве­чері.

Опал розтяглася на канапці, немов кішка на соне­чку.

— Добре. Схоже, день буде чудовий. А тепер по­шліть за хірургом.

Брати Брілл перезирнулися.

— Міс Кобой? — почав Мервелл трохи знервовано.

— Так, що там у вас?

— Хірург. Наслідки такої операції змінити не можна, навіть за допомогою магії. Ви впевнені, що не хочете подумати?..

Опал підстрибнула з канапи. Щоки в неї аж роз­жарілися з люті.

— Думати? Хочете, аби я подумала? А що, на вашу думку, я робила весь цей рік? Думала! Двадцять чо­тири години на добу. До біса магію. Магія не допо­могла мені втекти. Наука допомогла. Наука — моя магія. Досить порад, Мерве, або твій брат лишиться єдиною дитиною. Зрозумів?

Мерв закам’янів. Він ще не бачив, щоб Опал так сердилася. Кома її змінила.

— Так, міс Кобой.

— Ну, кличте хірурга.

— Негайно, міс Кобой.

Опал опустилася на канапу. Скоро все повернеть­ся на свої місця. Вороги будуть або знищені, або дис­кредитовані. А коли владнаються всі ці надокучливі дрібниці, вона продовжить своє нове життя. Кобой потерла кінчики загострених вушок. Цікаво, поду­мала вона, який вигляд у неї буде, коли вона стане людиною?

ГЛАВА 2: ЕЛЬФІЙКА-ЗЛОДІЙКА

Мюнхен, Німеччина, наш час

Злодії мають власний фольклор. Історії про винахідливі крадіжки і ри­зиковані пограбування. Одна така ле­генда розказує про єгипетського викрадача-кота, Фазіля Махмуда, який удерся на баню базиліки Святого Петра, щоб звідти стрибнути на єпископа і вкрасти його посох.

Інша історія стосується жінки, Рудої Мері Кенеллі, яка вбралася в герцогиню і видурила собі перепустку на коронацію короля Англії. В палаці заперечують, що така подія взагалі відбувалася, але час від часу на аукціонах спливає корона, дуже схо­жа на ту, що зберігається в лондонському Тауері.

Та найцікавіша легенда — про втрачений ше­девр Ерве. Кожен школяр молодших класів знає, що Паскаль Ерве — французький імпресіоніст, що напрочуд красиво змальовував ельфів. І кожен агент у світі мистецтва знає, що роботи Ерве посту­паються ціною лише самому Ван Гогу, і торги починаються з п’ятдесяти мільйонів євро.

В ельфійській серії Ерве п’ятнадцять полотен. Десять можна побачити у французьких музеях, інші п’ять — у приватних колекціях. Але ходять чутки про шістнадцяту. У верхніх ешелонах кримі­нального світу пошепки переказують, що існує іще одна робота — «Ельфійка-злодійка»,— на якій зо­бражено, як ельфійка викрадає людську дитину. За легендою, Ерве подарував картину красуні-турчанці, яку зустрів на Єлисейських Полях.

Дівчина розбила серце художника і продала картину британському туристу за двадцять фран­ків. Через кілька тижнів картину із будинку анг­лійця викрали. З того часу вона кочує світом з од­нієї приватної колекції до іншої. Відколи Ерве написав свій шедевр, його, за переказами, викрада­ли п’ятнадцять разів. Але відрізняє цю крадіжку від мільярда інших, скоєних за цей час, те, що пер­ший злодій вирішив залишити картину собі. Як і всі інші.

«Ельфійка-злодійка» став бажаним трофеєм для найкращих злодіїв світу. Лише дюжина знає про її існування, і лише горстка — про її місцезнахо­дження. Ця картина для викрадачів — те ж саме,

що і премія Тернера для митців. Той, хто поцупить шедевр, визнається найдосвідченішим злодієм свого покоління. Мало хто про це знає, а ті, хто знають, зі штанів вистрибують, аби її роздобути.

Звісно, Артеміс Фаул знав про існування «Ельфійки-злодійки» і зовсім недавно дізнався про його місцезнаходження. Непереборна спокуса ви­пробувати свої можливості. Якщо йому це вдасть­ся, він стане наймолодшим злодієм в історії, хто добився такого успіху.

Його охоронця, євразійця Батлера, не дуже ра­дував останній проект молодого хазяїна.

— Мені це не подобається, Артемісе,— сказав Батлер низьким скрипучим голосом.— Моя інту­їція підказує, що це пастка.