«Ну, містере красавчику,— сказала одна із бомб фальцетом з придихом.— Я чекаю. Мені тут не подобається. Будь ласка, врятуй мене».
«Добре, мем,— подумав Мульч і витяг торбу.— Беру вас із собою, але довго йти не доведеться».
«І мене,— сказала інша.— Я теж хочу з вами».
«Не хвилюйтеся, міс. Там, куди ми підемо, місця вистачить усім».
Коли через хвилину Мульч вилазив через розірвану гуму, бомб на стільці уже не було. На їхньому місці лежав маленький комунікатор.
Три піксі тихесенько сиділи в кабіні пілота. Одна була зосереджена на транспортному засобі за двісті метрів від них. Двоє інших щосили намагалися не випустити гази і не думати про те, як би не випустити гази.
Бокові двері вантажного транспортера були відчинені, щось виблиснуло в ранішньому світлі і полетіло до землі. Через кілька секунд почувся вибух, транспортер Опал захитався на ресорах.
Брати Брілл охнули і відразу ж отримали по вухах від Опал.
Вона не хвилювалася. Їх шукали. Стріляли в пітьмі. Може, через тридцять хвилин буде досить світло, щоб побачити корабель неозброєним оком, але до того часу вони майже не виділялися на тлі навколишнього пейзажу, дякувати корпусу із особливого сплаву і камуфляжній фользі. Фаул, мабуть, здогадався, що вони тут, бо дуже близько тут до зонду. Звісно, було б добре їх підірвати, але плазмовий постріл допоможе сканерам Фоулі їх засікти і перетворить корабель на чудову мішень.
Опал витягла цифровий блокнот і ручку і нашкрябала записку:
«Зберігайте спокій. Навіть якщо один заряд потрапить у нас, корпус він не проб’є».
Блокнот узяв Мервелл.
«Може, нам час летіти. Скоро тут будуть Люди Бруду».
Опал написала у відповідь:
«Любий Мервелле, будь ласка, не починай думати — мозок пошкодиш. Зачекаємо, доки вони не полетять звідси. На такій відстані вони почують наші двигуни».
Транспортер знову здригнувся від вибуху. З лоба Опал скотилася краплинка поту. Смішно, вона ж ніколи не потіє. Тим паче перед підлеглими. Через п’ять хвилин сюди набіжить повно людей, така вже їхня природа. Тож вона зачекає іще п’ять хвилин і спробує пролетіти повз транспортер ЛЕП, а якщо не зможе, доведеться їх підірвати і виступити проти надзвукового транспортера, який з’явиться для перевірки.
Із ЛЕПівського транспортера вилетіло іще кілька гранат, але тепер вони були далі, і замаскований корабель Опал навіть не похитнувся від ударної хвилі. Вибухи тривали ще дві чи три хвилини, нічим не загрожуючи Опал і братам Брілл, і вантажний транспортер несподівано зачинив двері й опустився в підйомник.
— Гм-м,— сказала Опал.— Дивно.
— Може, у них бомби скінчилися? — припустив Мерв, хоча і знав, що Опал покарає його за те, що він висловив власну думку.
— Ти так думаєш, Мервелле? У них скінчилася вибухівка, тож вони вирішили дати нам спокій. Ти дійсно вважаєш, що таке може бути, імбецильне ти створіння? У тебе зовсім лобних долей немає?
— Я просто виступаю адвокатом диявола,— кволо пробурмотів Мерв.
Опал піднялася зі стільця і помахала на братів рукою.
— Замовкніть. Мені потрібно хвилинку поговорити з собою,— І вона почала ходити по кабіні пілота.— Що відбувається? Вони вистежили нас до підйомника, влаштували феєрверк, а тоді полетіли геть. Отак просто. Чому? Чому? — Вона потерла скроні.— Думай.— Раптом вона пригадала.— Учора.
В Е1 украли транспортер. Ми чули на поліцейській частоті. Хто його вкрав?
Скант знизав плечима.
— Не знаю. Якийсь гном. Це важливо?
— Так. Гном. А чи не було у справі з Артемісом Фаулом якогось гнома? І чи не ходили чутки, що саме гном допомагав Джуліусу потрапити до «Лабораторій Кобой»?
— Чутки. Жодних доказів.
Опал повернулася до Сканта.
— Може, це тому що той гном розумний, на відміну від тебе? Може, він не хоче, щоб його спіймали? — За мить піксі уже зібрала всі факти докупи.— Отже, вони мають гнома-злодія, транспортер і вибухівку. Шорт має знати, що ці жалюгідні гранати не пошкодять нашого корпусу, тож навіщо їх кидати? Хіба...
Вона немов отримала удар під шлунок.
— О, ні,— простогнала вона.— Вони нас відволікали. А ми сиділи, як дурні, і дивилися на ліхтарики. А в цей час...
Вона відштовхнула Сканта і кинулася в пасажирський відсік.
— Бомби! — закричала Опал.— Де вони?
Скант підійшов до стільця.
— Не хвилюйтеся, міс Кобой, вони прямо...— Останнє слово застрягло у нього в горлі.— Е-е... вони були прямо тут. На стільці.