— Ідіоте. Дурню. Недоумку. Ти береш участь у змаганні на дурість? Так? Якщо ми повернемось до Зіто, то коли повернемось, рудне тіло буде уже занадто глибоко. Не кажучи вже про те, що капітан Шорт представить ЛЕП свою версію подій, і вони почнуть розслідування. Потрібно підлетіти ближче і підірвати. Навіть якщо не проб’ємо вікно для рудного тіла, знищимо свідків.
Транспортер Опал був обладнаний датчиками наближення, підключеними до навігаційної системи, тож хвилюватися про зіткнення зі стіною тунелю або сталактитами не було потреби.
— Скільки іще потрібно, щоб ми опинилися в зоні дії детонатора? — гримнула Опал. Немов ворона каркнула.
Мерв швидко підрахував.
— Три хвилини. Не більше.
— Яка тоді буде глибина?
Іще трохи підрахунків.
— Сто п’ятдесят п’ять миль.
Опал наморщила носика.
— Може спрацювати. Припустимо, обидві бомби у них. Вибух, навіть якщо він буде спрямований не зовсім так, як ми планували, все одно може пробити стіну. Це наш єдиний варіант. Якщо нічого не вийде, принаймні ми матимемо час щось змінити. Щойно вони досягнуть позначки сто п’ять, активуй детонатор. Надсилай тривалий сигнал. Може, пощастить.
Мерв відкинув пластикову кришку над кнопкою детонатора. Лишилося кілька секунд.
Таке враження, що нутрощі Артеміса намагалися вискочити через горло.
— Цьому кориту потрібен новий гіроскоп,— сказав хлопець.
Холлі ледь помітно кивнула: увага її була прикута до особливо складної частини підйомника.
Артеміс звірився з показаннями на панелі управління.
— Ми на глибині сто п’ять миль. Опал спробує підірвати бомби. Вона швидко наближається.
Із пасажирського відділка з’явилася голова Мульча.
— Оце розгойдування дійсно необхідне? Я добряче попоїв нещодавно.
— Майже на місці,— кинув Артеміс.— Подорож скоро скінчиться. Передай, щоб Батлер відкрив торбу.
— Гаразд. Ти певен, що Опал зробить саме те, чого нам хочеться?
Артеміс заспокійливо посміхнувся.
— Звісно. Така вже людська натура. А Опал тепер людина, не забув? Ну, Холлі, зупиняйся.
Мерв постукав по екрану.
— Ви не повірите, Оп... міс Кобой.
На губах Опал промайнула ледь помітна посмішка.
— Не кажи. Вони зупинилися.
Мерв здивовано похитав головою.
— Так, зависли на ста двадцяти чотирьох милях. Навіщо їм це робити?
— Немає сенсу шукати пояснення, Мервелле. Просто не відпускай кнопку детонатора і скидай швидкість. Не хочу, щоб ми були дуже близько, коли станеться вибух.
Вона постукала нігтями по комунікатору, якого лишив гном. Усе вирішиться будь-якої миті.
На комунікаторі спалахнув червоний вогник виклику, і прилад ледь помітно завібрував. Опал посміхнулася і відкрила екран.
На маленькому моніторі з’явилося бліде обличчя Артеміса. Він намагався посміхатися, але видно було, що йому це важко дається.
— Опал, даю тобі один шанс здатися. Ми знешкодили твої бомби, до того ж, сюди летить ЛЕП. Краще, якщо ти здасися капітанові Шорт, а то тебе ненароком підстрелить ЛЕПівський транспортер.
Опал зааплодувала.
— Браво, містере Фаул! Яка чудова вигадка. Ну а тепер, чому б не розказати мені всю правду? Ви зрозуміли, що заряди не можна знешкодити? І той факт, що я отримала сигнал вашого комунікатора, означає, що сигнал детонатора скоро проб’ється через ваш захист. Позбавитися від вибухівки ви не можете, бо тоді я її підірву в підйомнику, саме так, як і було заплановано спочатку. А потім просто пальну кількома самонавідними ракетами. А якщо намагатиметеся втекти, я полечу за вами і знищу ваш захист, не встигнете ви і швидкості набрати. Зв’язку з ЛЕП у вас немає. Якби був, ми б перехопили сигнал. Тож вам лишається блефувати. Це дуже зворушливо. Ви просто вирішили затримати мене, доки не пройде рудне тіло.
— Отже, ти відмовляєшся здатися?
Опал зробила вигляд, що задумалася, постукала по підборіддю наманікюреним нігтем.
— Так. Боротимуся, незважаючи ні на що. І до речі, не дивись прямо на екран, це шкодить моїй шкірі.
Артеміс театрально зітхнув.
— Ну, якщо помирати, то помирати не на голодний шлунок.
Не зовсім той коментар, який роблять за лічені секунди до смерті. Навіть для людини.
— Не на голодний шлунок?
— Так,— кивнув Артеміс.— Мульч дещо прихопив із вашого транспортера.
Він підняв маленький м’ячик, укритий шоколадом, помахав ним перед екраном.
— Мої трюфелі? — охнула Опал.— Ви їх викрали. Це огидно.
Артеміс закинув солодощі до рота, почав повільно жувати.