— О, божественно. Розумію, чому в клініці тобі їх так не вистачало. Доведеться попрацювати, щоб з’їсти все до того, як ти рознесеш нас на шматочки.
Опал засичала, немов розлючена кішка:
— Убити вас зовсім не важко! — Вона повернулася до Мерва: — Маємо сигнал?
— Нічого, міс Кобой. Але вже скоро. Якщо є зв’язок, то лишилося зовсім трохи.
На екран утиснулася голова Холлі. Одна щока в неї навіть роздулася від трюфелів.
— Так і тануть у роті, Опал. Остання їжа приреченої команди.
Опал мало не проштрикнула екран нігтем.
— Ти вижила двічі, Шорт. Більше у тебе не вийде, гарантую.
Холлі розсміялася.
— Бачила б ти Мульча. Він ці трюфелі як лопатою підгрібає.
Опал зблідла.
— Є сигнал?
Навіть зараз, коли вони могли будь-якої миті злетіти в повітря, вони над нею насміхалися.
— Іще ні. Скоро.
— Продовжуй. Тримай пальця на кнопці.
Опал відстебнула ремінь і кинулася до пасажирського відсіку. Не міг той гном винести і трюфелі, і вибухівку. Аж ніяк. А вона так хотіла поласувати божественним шоколадом, коли знищить Небесне місто.
Вона опустилася навколішки на килим, пошукала руками прихований люк. Механізм клацнув, кришка відсунулася вбік.
У схованці не лишилося жодного трюфеля. Замість них там лежали дві круглі бомби. На якусь мить Опал навіть очам не повірила. Та раптом усе стало жахливо зрозуміло. Артеміс не крав бомби, просто наказав гномові пересунути їх. У цій схованці сигнал детонатора до них пробитися не може. Доки кришка закрита. Вона сама її відкрила. Артеміс змусив її саму натиснути на кнопку, що вирішує її долю.
Кров відлила від обличчя Опал.
— Мервелле! — заверещала вона.— Детонатор!
— Не хвилюйтеся, міс Кобой,— відгукнувся піксі із кабіни пілота.— Щойно встановили контакт. Тепер ніщо не завадить.
На обох бомбах спалахнули зелені цифри відліку. Від двадцяти до нуля. Стандартний час.
Опал кинулася в кабіну пілота. Її надурили. Обставили. Тепер бомби марно вибухнуть на глибині сімдесят чотири з половиною милі, набагато вище, ніж потрібно. Звісно, її транспортер буде зруйновано, а її саму захопить ЛЕП. Принаймні, така була теорія. Але Опал Кобой завжди мала кілька варіантів.
Вона сіла в крісло і пристебнулася ременем.
— Раджу вам теж пристебнутися,— поблажливо порадила вона братам Брілл.— Ви мене підвели. Прошу до в’язниці.
Мерв і Скант ледь устигли це зробити, і Опал активувала механізм катапульти. їх миттєво облило жовтим імпульсним гелем і викинуло крізь розсунені панелі.
Бульбашки гелю джерела живлення не мали і працювали лише від рушійної сили газу. Гель був вогнетривкий, протиударний і містив стільки кисню, щоб вистачило на двадцять хвилин дихання. Мерва і Сканта відкинуло назад, і вони вдарилися об стіну підйомника. Гель прилип до кам’янистої поверхні, так брати Брілл там і лишилися, за тисячі миль від рідного дому.
Опал швидко ввела в комп’ютер транспортера потрібний код. На останній прояв агресії у неї лишилося менше десяти секунд. Може, цього разу Артеміс Фаул її і переміг, але вона не дозволить йому насолодитися перемогою.
Опал вправно активувала і запустила дві самонавідні ракети, а тоді вже натиснула кнопку катапульти на своєму сидінні. Імпульсний гель Опал Кобой не потрібен. Вона додала до дизайну корабля мініатюрний транспортер-крісло. Лише один, іншим він ні до чого. Власне, Опал було байдуже, що станеться з братами Брілл. Вони їй більше не потрібні.
Вона натиснула кнопку газу, не переймаючись правилами безпеки. Що від того, коли вона трохи подряпає корпус корабля? За секунду він і не таких пошкоджень зазнає. Крісло-транспортер рвонуло до поверхні зі швидкістю п’ятсот миль за годину. Швидко. Але недостатньо швидко, щоб утекти від ударної хвилі.
Транспортер особливої конструкції вибухнув, спалахнувши різнокольоровим світлом. Холлі підвела ЛЕПівський транспортер якомога ближче до стіни, щоб уникнути уламків. Коли пройшла ударна хвиля, усі мовчки перевели очі на сканер, що перевіряв підйомник над ними. Нарешті на тримірній моделі з’явилися три цяточки. Дві були статичними, а третя швидко рухалася в бік поверхні.
— Вони це зробили,— зітхнув Артеміс.— Навіть не сумніваюся, що цяточка, що рухається,— Опал. Потрібно її підібрати.
— Потрібно,— Холлі чомусь була не такою щасливою, як могла б.— Але ми не будемо цього робити.
Тон Холлі схвилював Артеміса.
— Чому? Що не так?
— Ось що не так,— показала Холлі на екран.
На ньому з’явилися іще дві цяточки і на високій швидкості полетіли в їхній бік. Комп’ютер ідентифікував їх як ракети і провів терміновий пошук у базі даних.