— Самонавідні плазмові ракети. Націлені на тепло, що виділяють наші двигуни.
Мульч похитав головою.
— Ох, і надокучлива та Кобой. Не може просто так відпустити.
Артеміс дивився на екран, немов міг знищити ракети силою думки.
Батлер заглянув через плече підопічного.
— Чи немає у нас чогось гарячого, щоб відвести ці ракети вбік?
— Це транспортне судно,— відповіла Холлі.— Нам і так пощастило, що тут узагалі є захист.
— Ракети летять по нашому гарячому сліду?
— Так,— відповіла Холлі, сподіваючись, що охоронець має якусь слушну ідею.
— А чи не можна якось змінити траєкторію?
І тут раптом у голові у Холлі сяйнула думка. Але вона була такою екстремальною, що капітан навіть не стала її озвучувати.
— Є один спосіб,— сказала вона і вимкнула двигун.
Транспортер каменем полетів униз шахтою. Холлі пробувала маневрувати з допомогою клапанів, але без рушійної сили то було все одно що рулити якорем.
Для страху чи паніки не було часу. Лишалося тільки схопитися за щось та спробувати втримати останню їжу всередині тіла.
Холлі зчепила зуби, проковтнула паніку і вчепилася в кермо. Якби вдалося з допомогою клапанів утримати транспортер посередині, вони б не налетіли на стіни шахти. Принаймні, варто було спробувати.
Вона кинула погляд на панель управління. Температура судна почала падати, та чи досить швидко? Ця секція підйомника була відносно прямою, але миль через тридцять був виступ, і вони б розбилися об нього, як муха об слона.
Батлер відповз до задньої частини транспортера. Дорогою він прихопив два вогнегасники і зняв у них запобіжники. Вкинув вогнегасники до машинного відділення і зачинив двері. Через шпаринку він побачив, як закрутилися балони, покриваючи двигун холодною піною.
Температура впала іще на одну поділку.
Ракети були уже близько, націлені прямо на них.
Холлі відкрила вентиляцію, наповнивши транспортер холодним повітрям. Мінус іще одна поділка.
— Давай,— сказала вона крізь зуби.— Іще трошки.
Вони летіли вниз, розкручуючись у темряві. Транспортер потроху нахилявся на правий борт. Скоро він налетить на виступ. Пальці Холлі вчепилися в запалювання. Вона чекатиме до останньої миті.
Двигун охолов іще більше. Енергозберігаюча модель. Якщо ними не користувалися, вони швидко перекачували залишок тепла до батарей підтримки життєдіяльності. Але ракети не відставали.
У світлі фар уже з’явився уступ. Він був завбільшки з чималий пагорб і складався із твердої нещадної гірської породи. Якщо транспортер об нього вдариться, то сплющиться, як бляшанка.
— Не працює. Двигун,— ледь вимовив Артеміс.
— Зачекай,— відповіла Холлі.
Клапани почали вібрувати, транспортер закрутило. Вони бачили ракети позаду, потім попереду, потім знову позаду.
До скелі лишалося зовсім мало. Дуже мало. Якщо Холлі затримається хоч на секунду, не лишиться місця для маневру. Вона ввімкнула запалювання, увернувшись останньої мілісекунди. Корпус трохи зачепився за виступ, посипалися іскри. І вони опинилися в безпеці та помчали до чорної пустоти. В безпеці, якщо не рахувати дві ракети на хвості.
Температура двигунів падала і продовжуватиме падати іще з півхвилини, доки турбіни не прогріються. Чи цього вистачить? Холлі вивела на екран зображення з камери заднього виду. Ракети летіли слідом. Невблаганно. За ними виривалося пурпурове полум’я. Три секунди до зіткнення. Дві.
І вони втратили контакт, змінили напрямок. Одна пролетіла над транспортером, інша — під кілем.
— Спрацювало,— видихнув Артеміс. Він навіть не усвідомлював, що затримав дихання.
— Молодець, солдате,— посміхнувся Батлер, потріпавши Холлі по волоссю.
Мульч висунув голову із пасажирського відсіку.
— У мене тут невеличка неприємність трапилася,— сказав він.
Розпитувати ніхто не став.
— Зарано іще святкувати,— зітхнула Холлі, перевіряючи дані.— Ці ракети мали вибухнути, наштовхнувшись на стіну шахти, але не вибухнули. Той факт, що вони не полетіли по прямій, може пояснити тільки одне.
— У них з’явилася інша ціль,— припустив Батлер.
На плазмовому екрані з’явилася червона цяточка. Дві ракети летіли прямо на неї.
— Саме так. ЛЕПівський надзвуковий бойовий транспортер. І вони вважатимуть, що ми відкрили по ним вогонь.
За кермом ЛЕПівського транспортера був Трабл Кельп. Корабель летів зі швидкістю, що втричі перевищувала швидкість світла, мов срібна голка простромлюючи простір підйомника. Надзвукові польоти нечасто дозволяли, оскільки вони могли стати причиною обвалів, і їх навіть могло помітити людське сейсмічне обладнання.