Артеміс уставив батарейки в маленький ігровий комп’ютер.
— Звісно, пастка,— погодився чотирнадцятирічний ірландський хлопець.— «Ельфійка-злодійка» заманює викрадачів уже багато років. Але від цього справа стає ще цікавішою.
Вони їхали по мюнхенській Марієнплац на взятому напрокат «Хаммері Н2». Військовий автомобіль був не зовсім у стилі Артеміса, але цілком у стилі тих людей, за кого вони себе видавали. Артеміс сидів позаду і почувався дуже безглуздо, бо замість звичного костюма на ньому був одяг нормального підлітка.
— Це вбрання абсурдне,— зауважив він, застібаючи блискавку найти.— Який сенс у каптурі, якщо він промокає? А всі ці написи? Відчуваю себе ходячою рекламою. І джинси сидять якось не так. Звисають мало не до колін.
Батлер посміхнувся, поглянувши в дзеркало заднього виду.
— Мені здається, ви маєте гарний вигляд. Джульєтта сказала б, що ви поганий.
Джульєтта, молодша Батлерова сестра, зараз саме подорожувала Америкою з групою мексиканських борців, намагаючись пробитися до слави. Виступала вона під звучним псевдонімом Нефритова Принцеса.
— Я дійсно почуваюся погано,—- зізнався Артеміс.— А оці кросівки? Хіба можна бігати у взутті з підошвою в десять сантиметрів? Я немов на ходулях. Чесно, Батлере, щойно ми повернемося до готелю, я позбавлюся цього вбрання. Скучив за своїми костюмами.
Батлер повернув на їм Тал, де було розташовано «Міжнародний банк».
— Артемісе, якщо вам незручно, то, може, ми відкладемо операцію?
Артеміс сунув комп’ютер у рюкзак, де вже було кілька тінейджерських штучок.
— Ні в якому разі. Щоб іще раз організувати таку можливість, знадобиться місяць.
Три тижні тому Артеміс зробив анонімне пожертвування до фонду школи для молодих джентльменів Сент-Бартлебі з умовою, що всі хлопчики, що навчаються там третій рік, здійснять подорож до Мюнхена на Європейський шкільний ярмарок. Директор із задоволенням виконав бажання спонсора. Отже тепер, поки всі хлопці роздивлялися технічні чудеса на виставці на мюнхенському олімпійському стадіоні, Артеміс прямував до «Міжнародного банку». Гіней, директор школи, був переконаний, що Батлер везе бідолашного учня до кімнати в готелю.
— «Крейн і Спарроу», мабуть, уже кілька разів перевісили картину цьогоріч. Я б саме так і зробив. Хто знає, де вона буде через шість місяців?
«Крейн і Спарроу» — британська юридична фірма, вивіскою якої прикривалися напрочуд удалі викрадення і переховування вкраденого. Артеміс уже давно підозрював, що «Ельфійка-злодійка» належить саме їм. Підтвердження цьому він отримав місяць тому, коли приватний детектив, якого він найняв шпигувати за «Крейн і Спарроу», доповів, що помітив, як тубу з якоюсь картиною перевозили до «Міжнародного банку». Можливо, то і була «Ельфійка-злодійка».
— Такого шансу може більше і не трапитися, доки я не виросту,— продовжив ірландський хлопець.— Навіть і мови бути не може, щоб чекати так довго. Франц Герман викрав «Ельфійку-злодійку»,
коли йому було вісімнадцять. Я маю побити цей рекорд.
Батлер зітхнув.
— Згідно злодійській легенді, Герман викрав картину 1927 року. Просто поцупив портфеля. Сьогодні процес набагато складніший. Нам доведеться серед білого дня відімкнути сейф в одному з найбезпечніших банків світу.
Артеміс Фаул посміхнувся.
— Так. Багато хто сказав би, що це неможливо.
— Сказав би,— погодився Батлер, паркуючи «Хаммер».— Багато розумних людей. Особливо хлопців, що поїхали на екскурсію з класом.
Вони увійшли в банк крізь обертові двері й опинилися в вестибюлі, де було повно камер спостереження. Батлер ішов попереду, рішуче прямуючи по підлозі з мармуру із золотими прожилками до інформаційного віконця. Артеміс тупотів слідом, погойдуючи головою під якусь музику на портативному CD-плеєрі. Власне, плеєр був порожнім. На Артеміс! були дзеркальні сонячні окуляри, які приховували очі, але дозволяли непомітно оглянути приміщення банку.
«Міжнародний банк» у певних колах славився тим, що має найзахищеніші депозитні сейфи, обійшовши навіть Швейцарію. Поговорювали, що якби відчинити всі сейфи і висипати їхній уміст на підлогу, то на мармурі опиниться десята частина всіх багатств світу — коштовності, боргові розписки, готівка, цінні папери, витвори мистецтва,— і принаймні половину із цього було викрадено у законних власників. Проте Артеміса всі ці скарби не цікавили. Може, іншим разом.
Батлер зупинився біля інформаційного віконця; тоненький монітор накрила широка тінь. Худий чоловік за монітором підняв голову, щоб поскаржитися, але передумав. Кремезна постать Батлера часто саме так і впливала на людей.