Батерія посувалася спершу зі стрілецькою піхотою, потім з кіннотою Гайдамаків.
У гармашів було радісно. Не видержали таки і залунала стрілецька бойова пісня. Затягнули її спершу тихо, а далі голосніше батерійні розвідачі — Будкевич, Мартинів, а далі всі вершники попереду гармат. Батерія їхала обережно, забезпеченим походом, висилаючи вершників уперед і на боки. Коло полудня був відпочинок. Дали коням їсти, а кухня видала обід.
По полудні вершники Гайдамаків повідомили, що з Києва виїхала назустріч українським військам делегація, яка повідомила, що совєтські війська відступили з Києва. Місто вже вільне.
Батерія приспішила похід, щоб ще ввечорі бути в Києві. Серед співу і жартів гармаші побачили золоті бані київських церков.
Цей веселий, зі співом похід був нагородою за велику працю при організації батерії, за всі воєнні труди, мороз. Не часто доводиться людині переживати хвилини вдоволення. Такі хвилини чи години називають деякі, може незаслужено, щастям. У стані такого вдоволення чи може щастя були тоді гармаші. Галичани, ті недавно понижувані, погорджувані полонені, зближалися разом з іншими переможними українськими військами до Києва, як вільні, поважані вояки свого народу. Вони мали в’їхати до столиці України — Києва, як переможці.
Молоденькі Коростишівські семінаристи були повні радощів, утіхи. Так, як у двох перших днях своєї військової служби були огірчені, зневірені, нещасливі по втраті одного товариша, відчували, що їх ніхто не потребує, але тепер уже не те. Вони були повними вояками — гармашами. Деякі гарцювали на верхових конях із крісом через плече, а при боці шабля. Вони могли б так багато розповідати своїм батькам, учителям, товаришам, а може й дівчині, про свої воєнні пригоди, як вони з трепетом серця стояли при гарматах на заставах і в темряві ночі вдивлялися, чи не зближається ворог, як гармати, які вони обслуговували, били по ворогові в Сарнах, в Коростені Чи не були це хвилини радости, вдоволення, а може й щастя у цих молодих хлопців? Вони зближалися до Києва також, як переможці. Оскільки Господь Бог побудував світ на противенствах, ніч — день, добро — зло, то й у людських почуваннях є також ці противенства і правдивою є приповідка — хто не зазнав зла, той не знає добра — то всі гармаші перебули ті противенства. Недавно ще полонені, чи непотрібні семінаристи — тепер переможні вояки Української Народньої Республіки, які входили до здобутої столищ України.
Понад цією особистою втіхою, радістю пробивалися слова І Універсалу — „Хай Україна буде вільна” — і слова IV Універсалу — „Здійснилася давня мрія батьків, борців за волю — Україна стала самостійною”.
Лунала весело козацька і стрілецька пісня. Сонце котилося до заходу. Батерія СС увіходила з іншими військами до Києва.
Ніч запала, як батерія осягнула передмістя Києва. Січові Стрільці зайняли казарми. Туди заїхала і батерія. Гармати уставлено на подвір’ї казарми. Коням да ли їсти. Польова кухня видала вечерю. Гармаші зайняли одну залю в казармах, де мали заслужений відпочинок. На другий день була заловіджена дефіляда під пам’ятником Гетьмана Богдана Хмельницького, на Софійському майдані.
Раненько гармаші чистили коні, гармати, упряж, чистили одежу, щоб гарно показатися на дефіляді. Потім батерія виїхала у середмістя. Заїхала до Михайлівського манастиря і чекала на дальші накази.
Київ трохи змінився. Видно було сліди війни, ушкоджені будинки. Найбільша зміна була у тому, що на вулицях не було видно солдатів. Перед боями у Києві на вулицях було дуже багато солдатів у військовій одежі. Трамваї були впрост обліплені солдатами, які не купували квитків, а так їздили. По вулицях солдати продавали папіроси. Це все зникло. Здається, солдати, які сиділи в казармах і проголошували свою невтральність у війні України із Советами, розійшлися по домах і скинули військову одежу. Большевики не визнавали невтральних у військовій одежі Солдати пізнали, що ворог не жартує, тому покинули казарми і розійшлися. Совєти по зайнятті Києва розстріляли кілька тисяч людей, навіть комуністів, коли вони говорили по-українськи.
Війська уставилися до дефіляди. Батерія мала їхати позаду стрілецьких піших сотень.
Дефіляду відбирав президент проф. М. Грушевський в окруженні міністрів, Отаман С. Петлюра, полк. Євген Коновалець, полк. Андрій Мельник, члени Української Центральної Ради. Всі вони стояли на підвищенні під пам’ятником.
Кияни зійшлися тисячами на Софійському майдані. Українці Києва вітали свої переможні війська квітами та окликами: Слава!.. Слава!.. — Між дефілюючими військами була і 1-ша батерія Січових Стрільців.