Над усім цим присвічувала ідея — Українська Держава, він — вояк Української Народньої Республіки. Він має боронити волю України цими гарматами. Це ж не малий кріс, а могутня гармата. Найважливіше це те, що був свідомий, що живе у своїй, виплеканій у мріях, оспіваній козацькими піснями Українській Самостійній Державі.
Безперечно, велика більшість українців-полонених не могла вступити в ряди Січових Стрільців, бо були далеко від України, були у Сибіру, Туркестані, в Росії, і не пощастило їм дістатися на Україну. Із тих, які мали можливість вступити до Січових Стрільців, вступали тільки свідомі українці, виховані в Українських Січових Стрільцях, у січових, стрілецьких, сокільських товариствах. Інші верталися до Австрії. Вони боялися, щоб Австрія не покарала їх за те, що служили в українській армії, а не вернулися до австрійського війська. Австрія у тому часі провадила ще війну. Вони верталися, служили далі в австрійській армії і умирали в рядах австрійського війська на італійському фронті за чужу, австрійську справу.
В українських придніпрянських полках служило мало старшин російської служби. Величезна більшість старшин українців не голосилися до українського війська, вони боялися, що вернеться ще Росія і покарає їх за те. Тих „невтральних” старшин вистрілювали пізніше московські большевики як царських офіцерів. Солдати українці, селяни, дезертували з українського війська. Слухали большевицьких агітаторів. Ішли додому „ділити землю”, сиділи по хатах і тішилися, що мають більше землі, а може ще й більше худоби з поміщицького двора. Пізніше ж большевики відібрали їм і їх прадідівську землю, а їх самих загнали до колгоспу або на Сибір. Ці умирали на Сибіру або таки в Україні з голоду, бо слухали чужих підбрехачів, а не свого уряду.
Коли б було інакше, то Україна була б мала дво-або тримільйонову армію і була б оборонила свою державність.
Батерія СС жила, вправляла, їздила на польові вправи. Старшинський курс приготовляв нових старшин і під старшин. Провадилися артилерійські і загально-освітні виклади. Січові Стрільці здобували собі повагу, любов і знайомства серед українців Києва. Можна сказати, безжурно у пращ минали тоді дні.
Монахи Михайлівського манастиря і єпископ, який мешкав у манастирі, були б раді позбутися війська з манастиря, але відносини якось наладнувалися. Не було нарікань, ні жалоб на гармашів. На подвір’ї манастиря був артилерійський парк, де стояли гармати, коло гармат стояла варта. Манастир висилав ніччю монаха на варту коло церкви і манастирських забудувань. Не раз було видно, як вартовий стрілець з вартовим монахом, окутаним у рясу, скорочували собі час на милій розмові. Господар манастиря не раз звертався до батерії, щоб привезти до манастиря продукти, борошно з манастирських господарств під Києвом. Батерія давала підводи, а за це монастир в дарунку давав до батерійної кухні кілька мішків борошна на вареники.
Коло стаєнь у манастирі лежали великі купи гною, бо в стайнях стояли манастирські і большевицькі батерійні коні. Зближався Великдень. Командант батерії запропонував манастиреві, що батерія вивезе гній за місто, щоб на Великдень було чисто, привітно. Господар манастиря радо погодився на це і приобіцяв, що манастир за це напече пасок для цілої батерії. Гній вивезено, позамітано. Стало чисто всюди, гарно.
Переворот Гетьмана Скоропадського
Усе виглядало б добре, та над Українською Народньою Республікою, над Січовим Стрілецтвом збиралися чорні хмари.
Поміщики, які майже всі були росіянами або русофільськими малоросами, не хотіли примиритися з утратою своїх дібр. Властителі фабрик, копалень, великі торгівці не хотіли примиритися з обмеженнями, які принесла для них революція. Вони заложили свою організацію Про-То-Фіс (Промисл, Торгівля і Фінанси) і робили все можливе, щоб за допомогою німців повалити уряд Української Народньої Республіки. Були це також росіяни і всякі інші чужинці. Так поміщики, як і члени „Про-То-Фіс”-у, старалися позискати для своїх намірів німців, тобто німецьку військову силу. Годі розписуватися про причини перевороту, бо це велика тема, яка безперечно заторкнула дуже сильно батерію СС. Німці хотіли прибрати Україну у свої руки і настановити такий уряд на Україні, який вповні виконував би їхні бажання. З урядом же УНР, який заключував мир з німцями у Бересті дня 9 лютого 1918 р. і умову про військову допомогу, не можна було так поступати. Уряд УНР уважав себе незалежним господарем на Україні і не хотів виповнювати німецьких бажань. З тієї причини приходило до непорозумінь поміж українським урядом і німецьким командуванням.