На Великдень уранці була на коридорі манастиря збірка всіх гармашів. Командир батерії подякував старшинам і стрільцям за їх вірну службу Україні. Роздав великодні крашанки. Побажав усім якось перебути тяжкі дні Закликав гармашів, щоб не їхали до Австрії, бо ще прийде час і батерія збереться знову. Візвав їх, щоб для оминення напастей німців, покинули манастир, а щоб держали зв’язок і сходилися кожного дня вранці під пам’ятником великого князя Володимира Великого на Володимирській гірці.
Великдень. До манастирської церкви приходило і відходило з неї багато людей. Гармаші замішалися поміж людей і перейшли через брами манастиря, де стояли німецькі вартові. Вийшли у місто.
У манастирі лишилися тільки два маґазинери, які мали пильнувати харчовий маґазин і видавати гармашам консерви на прохарчування.
Отак гармаші, як загалом Січові Стрільці, яких перед двома місяцями вітали, як переможців квітами, кричали їм „Слава!” — тепер на Великдень блукали по вулицях Києва, як прогнані бездомні собаки, а коли запала ніч, то неодин поклався спати під голим небом на Володимирській гірці.
Ще два дні стояла німецька варта в манастирі, а німецькі вартові берегли у брамах, щоб гармаші не вийшли. Коли ж німці побачили, що гармашів у манастирі нема, стягнули варту і відійшли. Тоді частина гармашів, які не мали де спати, вернулася назад до манастиря.
Гармаші сходилися на Володимирській гірці. Приходили туди батерійні старшини, повідомляли стрільців про всякі новини і радилися, що далі робити.
Виринула думка, щоб переїхати до Запорізького Корпусу і там просити, щоб їх прийняли.
Січові Стрільці зналися добре з військовими частинами, які входили в склад Запорізького Корпусу. При кінці грудня 1917 р. СС їздили з Дорошенківським полком на кордон України до Михайлівського хутора, з Гайдамаками під командою от. С. Петлюри їздила 1-ша сотня СС під Полтаву, а потім здобувала Арсенал на Печерську у Києві. З Дорошенківцями, Богданівцями воювали поруч Січові Стрільці під час большевицького повстання у Києві при кінці січня і з початком лютого 1918 року. З Гайдамаками перебули при кінці лютого 1918 р. цілу офензиву від Сарн до Києва. Також Запоріжці знали добре вартість Січових Стрільців.
Запорізька Дивізія, по здобутті Києва, очищувала від большевиків Лівобережжя. У боях із совєтськимн військами загналася була на Крим. Там німці зажадали від Запоріжців, щоб покинули Крим, бо Крим не має належати до України. Не багато тоді бракувало, щоб не прийшло до бою між Запоріжцями і німцями. Запоріжці покинули були Крим і перебували на Залоріжжі в околиці Олександрівська (Запоріжжя). Дивізія Запоріжців зросла у Корпус, яким командував ген. Натіїв.
Стрільці не знали, що діється із Запоріжцями, чи не випала і їм доля дивізії Синьожупанників та СС. Рішено таки зараз вислати пор. Кураха відшукати Запоріжців та переговорити, чи не прийняли б вони Січових Стрільців до себе, а насамперед, чи не прийняли б батерії СС.
Пор. Курах поїхав шукати Запоріжців. Гармаші чекали на вислід переговорів із Запоріжцями. Сходилися далі на Володимирівській гірці.
По зложенні зброї, полк. Коновалець держав далі зв’язок з українськими діячами, які входили в склад Української Центральної Ради та Українського Уряду. Провідні українські кола у Києві хотіли знайти якийсь вихід, щоб СС могли затримати свою військову організацію.
Виринула була думка, щоб запропонувати гетьманові, щоб іменував ген. Грекова, який був заступником міністра військових справ за часів УНР, міністром військових справ. Полк. Коновалець сподівався, що коли б ген. Греків був міністром військових справ, то в такому випадку була б можливість зібрати назад СС, що підлягали б тоді безпосередньо ген. Грекову, як міністрові військових справ. Заметушилися Січові Стрільці на таку вістку, бо шкода було розходитися.
Із цього нічого не вийшло — гет. Скоропадський не погодився з тим, щоб ген. Грекова призначити міністром військових справ. На третій день Великодніх Свят повідомив полк. Коновалець стрілецьких старшин, щоб зійшлися у казармах при вул. Львівській, бо звернувся до нього д-р Дмитро Донцов, що хоче говорити зі старшинами СС від гетьмана Скоропадського. Д-р Донцов обняв уже якусь високу посаду у гетьмана.
Зійшлося біля 30 старшин. Прийшов д-р Донцов, Полк. Коновалець представив д-ра Донцова старшинам. Д-р Донцов говорив довго, що Скоропадський є гетьманом, визнаним німцями. Це доконаний факт, проти якого нічого не можна зробити, тож Стрільці повинні із цим погодитися і затримати полк СС. Далі заявив, що гетьман ставиться прихильно до СС, цінить їх бойові заслуги у боях у Києві і поза Києвом. СС згідно з бажанням гетьмана лишилися б у Києві, а може стали б і його прибічною Гвардією. Стрілецькі старшини прийняли д-ра Донцова і його намови дуже холодно.