По коні поїхав пор. Курах з їздовими до державних стаєнь коло Білої Церкви. 36 коней видали, але ті коні були такі, що ледви волочили ногами. Гармаші підгодовували ті коні пареним ячменем, бо вівса не було, але коні дуже поволі поправлялися. У державних стайнях не давали коням належно їсти, коні були заморені голодом. Батерія не була в стані рушитись, бо не було відповідних коней до гармат.
За два дні перекладачка у німецькій командантурі видала потверджені німцями вимоги на гармати та інше артилерійське приладдя. Можна було йти до артилерійського складу на Печерську і дістати те все. Завідатель артилерійським складом сказав, що все є в порядку, і щоб прийти на другий день з гармашами по відбір гармат, які подадуть до складу. На другий день приїхали з Білої Церкви всі артилерійські старшини і підстаршини до Києва по відбір гармат і артилерійського приладдя. Німецькі вартові і командант німецької варти, які берегли складу, приглянулись до німецьких печаток на вимогах, сказали, що все є в порядку і пропустили до складу. Завідатель складу був українець, він сказав, що сам не буде видавати нічого зі складу, а тільки відчинить склади і додав: беріть, що хочете і скільки хочете, німці і так забирають усе без рахунку, вантажать у потяги і вивозять у Німеччину, тож краще, щоб ви забрали, бо це лишиться на Україні. Натякнув, що є ще й німецький завідатель, але він приходить тільки тоді, коли німці мають щось брати зі складу. Завідатель відчинив склади і сказав, щоб вибирати й вантажити у подані вагони, а як буде готове, щоб його повідомити, і він зателефонує на станцію, щоб подали паровіз.
Гармаші вибирали і вантажили у вагони. Речей до запрягу і сідел набрали стільки, що пізніше при облозі Києва вистачило цього добра не на одну, а на шість батерій. Набрали прицільних панорам, телефонічних апаратів тощо. Гармат, набійних скринь з набоями не можна було взяти більше як чотири, бо це мало їхати на плятформах і було б видно, скільки е гармат. Німецькі вартові могли б запримітити, що є забагато гармат. Стрільці сердечно розпрощалися з добрим завідателем складу. Подали паровіз. Гармаші примістилися у вагонах і коло гармат і потяг рушив до Білої Церкви.
Гармаші були дуже вдоволені. Тепер перейшли під команду артилерійських старшин. Гармати і все гарматне майно вичищено, упорядковано. Батерійний коваль Шестакович покував коні. Гармати, набійні скрині, обозні вози уставлено в артилерійському парку. Затягнено варти, службу при конях.
Почалися зайняття при гарматах. Пробували виїхати на польові вправи з двома гарматами, але це йшло тяжко. Коні були заслабкі, щоб тягнути гармати. Батерія була вповні боєздатна, тільки коней бракувало. Батерія завела свою господарку. Це було на кілька днів перед повстанням проти гетьманського уряду, що саме проголосив деклярацію („грамоту”) гет. Скоропадського про федерацію України з Росією.
Повстання проти Гетьмана Скоропадського
Під кінець жовтня і з початком листопада 1918 р. чергувалися події у світі дуже хутко. Чергувалися вони швидко і на Україні.
Світова війна добігала до кінця. У половині жовтня капітулювали перед Англією, Францією, Америкою, Італією Болгарія і Туреччина. Австрія не в стані була провадити далі війни проти Італії і розпалася на національні держави.
1 листопада 1918 р. українці зайняли Львів і Східню Галичину по ріку Сян та перейняли в свої руки державну владу. У північній Буковині українці також перейняли владу. Чехи проголосили Чехо-Словацьку державу, румуни, поляки, серби, італійці проголосили прилучення австрійських територій до своїх національних держав, хорвати, словінці увійшли в склад Югославії.
Серед таких подій опір Німеччини на французькому фронті став безнадійним.
Австрійські війська, які стояли у південній Україні поділилися на національні відділи та почали покидати Україну і тягнули додому.
У німецькому війську на Україні падала дисципліна з кожним днем. У німецьких полках, бриґадах, дивізіях позакладали на зразок російської армії під час революції в 1917 р. „Зольдатенрати” (військові ради), які мали більше значення, як команди. У Києві утворилася армійська „Зольдатенрат”.
Гетьманський уряд, який опирався на німецьких і австрійських військах, тратив з кожним днем силу. Москалі приходили на Україні до щораз більших впливів. Дійшло до того, що „Протофіс” (промисл, торгівля, фінанси), що складався переважно з москалів, зажадав просто від гетьмана злуки України з білою Росією, яка провадила війну проти большевиків. Гетьман Скоропадський хитався. Переговорював то з Українським Національним Союзом, то з москалями з „Протофісу” і з московськими добровольцями на Доні. Вкінці став по стороні москалів і виїхав на Дон на переговори з командантом військ білої Росії, ген. Красновим. Телефоністи перехопили повідомлення гет. Скоропадського, яким він повідомляв свій уряд у Києві, що прийшло до згоди з ген. Красновим на тій підставі, що Україна входить у федерацію з Росією. Значить перестає бути самостійною державою.