По перевороті гет. Скоропадського 28 квітня 1918 р. німці розпоряджалися на Україні у багатьох справах, та все таки Україна була самостійною державою, тепер по угоді з ген. Красновим мала перестати бути самостійною та ввійти в склад російської федерації. Телефоністи дали знати про повідомлення гет. Скоропадського голові Українського Національного Союзу Володимирові Винниченкові.
29 жовтня 1918 р. відбулася у Києві нарада представників Українського Національного Союзу — В. Винниченка, Микити Шаповала і генерала Олександра Осецького з представниками Січових Стрільців — полк. Андрієм Мельником і сот. Федором Черником (полк. Коновальця під цей час не було у Білій Церкві). В. Винниченко представив відносини на Україні і що переговори Українського Національного Союзу з гет. Скоропадським у справі зформування міністерства з українців не довели до нічого. Повідомив про переговори гет. Скоропадського з ген. Красновим в справі федерації. На цій нараді рішено, що супроти того, що гетьман хоче включити Україну у російську федерацію, не лишається нічого іншого, як виступити збройно проти гет. Скоропадського і федерації з Росією, якщо така буде проголошена.
Надтягала буря війни над Україною. Гармаші приготовлялися у похід і журилися, звідки взяти коней до запрягу. Вирішено покликати коростишівських семінаристів назад до батерії. При складанні зброї, у травні 1918 р., семінаристи від’їхали до Коростишева з запевненням, що коли буде війна, то команда батерії покличе їх назад до зброї. Хоч батерія мала повну обслугу, але треба було їх повідомити, щоб приїхали до Білої Церкви, бо таку дістали обіцянку. Вислано вістуна Чайківського з письмом до семінаристів у Коростишеві. На другий день приїхали до Білої Церкви усі колишні гармаші-семінаристи, крім одного, який був хворий. Крім цього привезли із собою ще 10 новобранців-семінаристів, які за часів УЦР у батерії не служили. Гармаші прийняли семінаристів з великою радістю. Стрільці-піхотинці говорили, що батерія покликала свою резерву на війну. Команда СС дивувалася, як ті молоді хлопці могли бути так прив’язані до батерії, що виконували добровільно накази, покинули школу і приїхали на перший заклик. Семінаристи зайняли свої місця у батерії, які займали за УЦР, а деяких поприділювано, як запасних, при обслузі гармат і телефонів.
Січові Стрільці мали стало поготівля. Бараки були обставлені заставами і то з гарматами. Можна було сподіватися, що гетьманський уряд вишле військо проти Січових Стрільців, щоб уночі напасти на бараки.
На два дні перед повстанням залізничники зі станції у Білій Церкві повідомили команду СС, що на станцію приїхав ешельон мадярської кінноти, яка хоче їхати на Фастів-Підволочиська, і питали, що мають з ними зробити. Команда СС просила залізничників, щоб мадярський ешельон подали до бараків, де жили СС. Під час першої світової війни у цих бараках був шпиталь, тож були до нього проведені рейки. Ранених, хворих перевозили потягами просто до шпитальних бараків.
Була ніч. Хутко уставлено коло залізничних рейок дві гармати, кулемети і піхоту.
Ешельон заїхав перед гармати. Викликали команданта ешельону і казали кінноті зложити зброю. Мадяри не мали іншого виходу. Погодилися. Заряджено, щоб вийшли з вагонів і пересіли в інші вагони, якими від’їхали додому. Коні, зброя лишилася у Стрільців. Цим саме способом обеззброєно ще другий ешельон, тим разом австрійської кінноти. Відбувалося це все чемно, без образ, у повному порядку. Старшинам залишено бічну зброю, жовнірам — усе, що їм було потрібно до особистого вжитку і загалом усе, крім зброї, коней та упряжі на коні. Залишено усі харчі, які кіннотники везли з собою.
Тепер Стрільці мали подостатком коней. Батерія дістала коней більше, як було потрібно. Коні були верхові, потрібно було призвичаїти їх тягнути гармати, але на те вже не було часу.
14 листопада появилася „Грамота” гетьмана Скоропадського про федерацію України з Росією, що мало бути початком повстання.