На другий день прибула до стрілецьких бараків визначена Українським Національним Союзом Директорія, в складі Володимира Винниченка, як голови, Симона Петлюри, як головного отамана республіканських військ, Федора ІТТвеця, Панаса Андрієвського та Андрія Макаренка. Головний отаман С. Петлюра прибув з ген. Осецьким, як начальником штабу республіканських військ.
Січові Стрільці у Білій Церкві лаштувалися до походу. Гармаші вантажили гармати у вантажеві вагони, подібно як це робили в Житомирі і Коростені у лютому 1918 р., із тією може різницею, що стіни вагонів обкладали мішками з піском, а не тюками із соломи, бо прасованої соломи не було. За гарматами, кулеметники уставляли пульманівські шіятформи із кулеметами. Далі мав їхати паровіз, а за ним вагони з піхотою. На кінці, на плятформі їхала набійна скриня і передок від гармати та набійної скрині. Коні брали тому, щоб на випадок потреби можна було вивантажити гармату і стати на позицію у відкритому полі. Три такі потяги мали їхати на Київ. У третьому мала їхати Директорія, штаб Головного Отамана і штаб СС. Третій потяг мав дві гармати спереду і на кінці потягу, як задня охорона. Стрільці приготовляли все це на рейках таки поміж бараками.
Директорію і ген. Осецького запрошено на обід до харчівні. Під час обіду гол. отаман С. Петлюра, як командант республіканських військ, виголосив до стрілецьких штаршин промову. Зміст промови був такий: „Може у декого зі стрільців і є сумніви, чи горстка Січових Стрільців зможе перемогти гетьманські війська, московських добровольців, а може і німецькі війська, але ми мусимо піти в бій, щоб показати перед історією, будучими поколіннями і перед світом, що Україна так без бою, без пострілу не погодилася на втрату своєї самостійності!. Але я вірю — сказав гол. отаман — що ми переможемо. Інші народи були у кращому положенні, коли здобували свою незалежну державу, бо мали свідомий народ, а ми будуємо рівночасно і націю і державу”.
Гол. отаман С. Петлюра може і вірив у перемогу, але коли, як командант, підрахував сили, то воно не дуже показувало на перемогу. Гол. отаман С. Петлюра сам висловився у приватній розмові зі старшинами: „Звичайно! Хіба ж можна думати, що чотирьома гарматами і кількома сотнями людей, ми розіб’ємо гетьманські і німецькі полки, але ми мусимо пожертвувати собою”.
Загал старшин СС і стрільців був переконаний, що переможуть, бо хотіли перемогти і хотіли цієї війни. Хотіли рятувати Україну від накиненої гетьманом Скоропадським федерації з Росією.
Обід був короткий. Не було часу. Треба було приготовляти про бойові потяги.
Стан Загону Січових Стрільців у Білій Церкві перед повстанням був ось такий: бойовий стан — курінь піхоти під командою сот. Романа Сушка, у складі чотирьох сотень з командантами: І сотні — сот. Іван Рогульський, ІІ сотні — сот. Осип Думин, ІІІ сотні — сот. Василь Кучабський. У бою під Мотовилівкою IV сотнею командував сот. Маренин, а сот. Кучабський був у штабі Гол. Отамана. Разом було 20 старшин і 474 багнети. Сотня кулеметів сот. Федора Черника мала 12 кулеметів. Легка батерія під командою сот. Дашкевича зі старшинами — пор. М. Курахом, хор. О. Пилькевичом і хор. Гриценюком мала чотири легкі гармати. Шина розвідка сот. Франца Бориса мала одного старшину і 30 шабель, школа підстаршин під командою чет. Володимира Чорнія мала одного старшину і 27 багнетів. Командантом Окремого Загону Січових Стрільців був полк. Євген Коновалець, начальником штабу — полк. Андрій Мельник, начальником постачання — сот. Іван Даньків. Крім цього був запасний кіш під командою сот. Андрія Домарадського, який мав 3-ох старшин і 23 стрільці, що їх під час повстання приділено до сотень. Харчовий стан Загону СС був вище як 1000 старшин і стрільців.
Щоб таки забезпечитися нейтральністю німців, подалися 16 листопада сот. Сушко і четар Чорній до „Зольдатенрату” німецької залоги в Білій Церкві на переговори. Переговори з німцями затягалися. Білоцерківський „Зольдатенрат” хотів згодитися на невтральність, але віднісся у тій справі до армійського „Зольдатенрату” в Києві. Ті жадали відкласти повстання до часу, поки німці не виїдуть з України. Директорія обіцяла за невтральність помогти їм спокійно виїхати з України. Переговори ішли далі. У тому часі в німецькому війську змагалися дві сили — командний склад і „Зольдатенрати”, які постали по капітуляції Німеччини на французькому фронті.
16 листопада 1918 р. рано на збірці усіх Січових Стрільців відчитано гетьманську грамоту про федерацію і на радість усіх проголошено, що Січові Стрільці визнають віднині владу Директорії і переходять під її накази.