Може і заслужено стрілецькі гармаші потім говорили, що перемога під Мотовилівкою була перемогою стрілецької артилерії. Безперечно, що стрілецька артилерія брала участь у боях у лютому 1918 р. від Коростеня до Сарн і назад до Києва. Пізніше велика стрілецька артилерія воювала на всіх фронтах — під Полтавою, коло Одеси, під Києвом, Овручем, під Бердичевом, коло Вапнярки, під Львовом, у Чортківській офензиві в Галичині, і багатьох боях здобувала признання і славу, але чомусь у бою під Мотовилівкою стрілецька артилерія вложила таки найбільше зусиль у цю перемогу. Січові Стрільці перемагали у багатьох боях, але перемога під Мотовилівкою над ворогом, який був бодай уп’ятеро сильніший від Січових Стрільців, була повна. Російські Добровольці і гетьманське командування мали резерви у Києві і могли кинути у бій під Мотовилівкою ще більші сили, тоді, коли Січові Стрільці вислали у цей бій усю свою силу. Сама перемога була така цілковита, що ворог по тім бою не важився вже ставити спротив у відкритому полі у цілій боротьбі під час Визвольних Змагань Січові Стрільці часто згадували бій під Мотовилівкою і все шукали тої сили волі відваги та хоробрости, яка була в них у бою під Мотовилівкою.
Дня 18 листопада 1918 р. раненько, що зовсім темно було, як зійшлися старшини другого пробойового ешельону у сот. Черника у вагоні на нараду, як наступати далі на станцію Васильків, що була віддалена на яких 10 верст. Від залізничників були певні відомості, що Васильків обсаджений російськими офіцерськими „дружинами”, які прибули з Києва. Звичайно, слід було припускати, що ворог знає, що Січові Стрільці є на станції Мотовилівка. Мотовилівка положена у густому лісі, який тягнеться по обох боках залізничного шляху в напрямі Василькова на яких три версти. Далі з лівого боку шляху — хвилясті поля, які підносяться вгору у бік Василькова. По правому боці залізничного шляху ліс тягнувся далі, був рідкий і трохи відходив від шляху. З лівого боку шляху у віддалі яких три версти від нього є село Плісецьке, з правого боку в лісі є хутір Хлібча, віддалений від шляху на більше як три версти.
Була пізня осінь. Поля були порожні. У лісі листяні дерева мали ще жовте листя.
Сот. Черник виробив такий плян наступу: Дві чоти 3-ої сотні з кулеметом, під командою сот. Миколи Загаєвича, мали іти лісовою доріжкою, праворуч залізничного шляху, у напрямі хутора Хлібча.
Не цілих дві чоти 3-ої сотні з кулеметом, під командою пор. Володимира Стефанишина, мали посуватися лісовою стежкою, ліворуч залізничного шляху, у напрямі села Плісецьке, а далі — полем у напрямі станції Васильків. Посередині мав посуватися вагон з гарматою, під командою сот. Дашкевича і пульманівська гоїятформа з двома кулеметами. На плятформі мала бути чота сот. Романа Харамбури і два рої третьої сотні, все під командою сот. Черника, який мав кати на плятформі біля кулеметів. Гармаші-їздові і ті, які не були при обслузі гармати, мали осідлати коні, що були в потягу, і як вершники мали бути додані до відділу сот. Загаєвича і до відділу пор. Стефанишина, а два їздці мали їхати уздовж залізничного шляху та обстежити, чи шлях є в порядку. Усі три відділи мали сполучитися на лінії, де кінчиться ліс із правого боку залізничного шляху, і разом оточити станцію Васильків та здобути її. Оба бічні відділи мали орієнтуватися на середній відділ з гарматою, з яким був сот. Черник, і повідомляти сот. Черника вершниками про своє просування. Усі вагони потягу мали лишитися на станції Мотовилівка. Був передбачений бій, тож до бою їхав тільки вагон з гарматою, гоїятформа з кулеметами, де примістилася піхота і паровіз.
Усі старшини погодилися з пляном сот. Черника.
За кілька хвилин відділи вирушили у призначених напрямах. Вершники, які мали провірити залізничний шлях поїхали вперед. Сіріло. Землю прикривала легка осіння мряка. Потяг із середнім відділом проїхав біля півтори версти, коли вершники вернулися і повідомили, що шлях провірили до місця, де кінчиться ліс із ліва, і що на полях наліво від залізничного шляху посуваються три розстрільні, одна за одною у напрямі лісу. Вершники залишилися, а потяг приспішив їзду у напрямі ворога. Проїхав ще з верству, коли над потягом вибух ворожий шрапнель. Стрілецька гармата зараз відповіла шрапнелями і Гранатами уздовж шляху. Ворожі шрапнелі і Гранати далі вибухали коло стрілецького потягу. Сот. Черник стримав потяг і наказав чоті сот. Харамбури обсадити край лісу з лівого боку шляху. У той час, як піхотинці вискакували з платформи, вискочили з паровоза машиніст і паляч (кочегар) і непомітно втікли в ліс. На паровозі лишився тільки помічник машиніста, який заявив, що поїде далі, аби тільки дати йому стрільця, який буде накидати вугілля. На паровіз пішло двоє гармашів, з додатковим дорученням, щоб не дали машиністові пускати свистка, бо він з призвичаєння пускає свисток при кожному затриманні і при пусканні потягу в рух. Свист і при тому пара давали знак ворогові, де знаходиться потяг.